Асортимент бондарних виробів у побуті українців

Асортимент бондарних виробів

Майже у кожному українському селі до недавнього часу працювали бондарі, які забезпечували потреби населення у дерев'яному начинні. Зокрема, ці майстри виготовляли та ремонтували діжки, бочки, кадуби, бодні, кадки, хлібні діжі, відра, дійниці, цебра, балії, маснички тощо. Частину їхніх виробів ще можна побачити в господарствах людей старшого віку або в експозиціях музеїв. Однак, за сучасних умов зникнення ремісників, насичення ринку готовою фабричною продукцією, використання таких предметів у побуті значно звужується, втрачається технологія їхнього виробництва. Відтак, з метою збереження знань про ремесло, пропонуємо Вам матеріал про асортимент традиційних бондарних виробів, що використовувалися українцями у кінці ХІХ – впродовж ХХ ст.

Найпоширенішими бондарними виробами в українців були бочки та діжки, якими користувалися у селянських господарствах (для зберігання продуктів харчування), а за радянського часу – в колгоспах (для транспортування води чи інших рідин). Незважаючи на певну подібність, діжки та бочки мали й відмінності. Діжки були циліндричними чи трохи опуклими за формою або мали вигляд зрізаного конуса, але обов'язково з одним дном. Натомість бочки мали опуклий тулуб, два дна та отвір посередині найширшої клепки або у дні. Для їхнього виготовлення найчастіше використовували деревину дуба, липи, осики або сосни.

Бочка для вина. с. Яруга Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл. 2013р. Фото О.Головка

У дубових діжках об'ємом п'ять-десять відер взимку зберігали квашені помідори, огірки, капусту, яблука, буряки тощо. В невеличких діжечках – кадках – селяни зберігали сир. Його солили і щільно укладали, інколи перекладаючи шарами масла. Зверху клали шматок полотна і дерев'яний кружок, притискаючи його чистим каменем. Для зберігання меду користувались також невеличкими діжечками з липи, оскільки вона не висушувалася так, як інші породи дерева. Подібними до діжок, але більших розмірів, були кадуби. Їх виготовляли з клепок або видовбували з частини суцільного стовбура. В них могли робити заготовки на зиму, якщо була велика сім'я, але частіше використовували як ємність для зберігання зерна.

Барилко. Національний музей народної архітектури та побуту України. 2012р. Фото Б.Сауляка

Бочки були призначені для зберігання і транспортування рідких речовин. У районах, де здавна було розвинуте виноградарство (південь Поділля, Закарпаття тощо), їх використовували для зберігання вина. У домашньому господарстві, як-от для зберігання горілки, вина чи квасу, українці частіше використовували менші за розмірами бочечки – барилка. В них також виносили воду в поле, для чого могли прилаштовувати спеціальну ручку до однієї із клепок. Для транспортування води використовували великі бочки (50-60 відер), посередині стінок яких робили квадратний отвір з відкидною кришкою, через який було зручніше наливати воду і отвір у дні, що «затикали» дерев'яним чопом.

Різноманітне призначення мали і дерев'яні бодні. У маленьких боднях заготовляли продукти, а у більших – зберігали одяг. Їх виготовляли з дубової, соснової чи осикової деревини. Бодні менших розмірів використовували для соління сала та м'яса, для чого в її клепках і дні робили спеціальні отвори, аби крізь них витікала ропа. Зважаючи на цю особливість, обручі у такій бодні виготовляли лише з дерева, оскільки металеві обручі досить швидко «роз'їдала» сіль.

Читайте також: Скарби із старовинних скринь

Хлібна діжа. с. Митинці Красилівського р-ну Хмельницької обл. 2008р. Фото В.Косаківського

У великих боднях зберігали одяг, полотно. Наречена, наприклад, забирала бодню з собою у придане до «нової» хати. Характерною ознакою такого виробу була наявність двох вух – клепок, що були вищими за інші і розташовувались одна напроти одної. Накривали бодню дерев'яною кришкою (віком). Її прижимали дерев'яним бруском, який закладали в отвори «вух». Інколи до неї прилаштовували брусок з спеціальним виступом і отвором для замка, аби уберегти крам від «стороннього ока». На початку ХХ ст. одягові бодні було замінено більш практичними скринями.

Для замісу тіста на хліб українські господині користувалися ще одним бондарним виробом – хлібною (пікною) діжею, що мала вигляд зрізаного конуса з одним дном та кришкою (віком). Її завжди намагалися виготовляти з дубової деревини або робили з неї хоча б дно. Дуб виконував роль окислювача, тому тісто у таких посудинах краще підходило. Назва «діжа» побутувала на всій території України, за виключенням Карпат, де була поширена її польська назва – фаска.

Цебро. Національний музей народної архітектури та побуту України. 2012р. Фото Б.Сауляка

Ще одним виробом, що відігравав важливу роль в господарстві селянина, було дерев’яне відро. Бондарні відра могли бути конічної або циліндричної форми. Вони виготовлялися з дубових або соснових клепок. Часто для більшої стійкості та легкості їх робили з обох порід: дно – з дуба, а клепки – з сосни. Завдяки тому, що дубове дно було важким, відро не тонуло, коли зривалося з гачка в колодязі. Відра здебільшого застосовували для перенесення і зберігання води, адже навіть влітку вода в них довго залишалася прохолодною. Крім того, їх могли використовувати для засолювання продуктів на зиму та для годування худоби. Для полегшення перенесення відер від криниці використовували дерев'яне коромисло у вигляді довгої палиці з зарубками на кінцях.

Ємкості, в які селяни доїли корів, кіз та овець, називалися дійницями. Це були невеликі відра з двома невисокими вушками і протягнутою у них дужкою. Дещо більшими за відра були цебри, які також виготовлялися з двома «вухами» та отворами в них. Вони мали широке призначення в господарстві: в одних цебрах прали одяг, в інших – годували худобу. На Поліссі у цебрах зберігали в хатах воду, але здебільшого в них сікли для худоби гарбузи, буряки та варену картоплю.

Читайте також: "А ложкі билі у нас деревянние"

Масничка із с. Качківка Ямпільського р-ну Вінницької обл. Етнографічний музей при ВДПУ ім.М.Коцюбинського. 2012р. Фото Б.Сауляка

Для збивання масла селяни користувалися дерев'яними масничками (маслобійками). Вони мали вигляд маленької діжечки, складеної з клепок або виточеної з суцільного ковбочка липи, клена чи бука. Не можна було використовувати деревину дуба, оскільки вона виділяла речовини, що надавали забарвлення маслу. Щоб збити масло, в масничку наливали сметану та збивали її калатушкою – палицею, на кінці якої знаходився кружок з кількома дірками. Калатушка проходила через отвір у кришці маснички. Така конструкція не давала сметані «вихлюпуватись» під час збивання.

Користувалися бондарними виробами і для помелу зерна. Найчастіше це були мірки (гарнці, гарчівки), які робилися з клепок або видовбувалися з суцільної деревини. Вони були циліндричної або трохи розширеної догори форми з одним «вухом». Мірки використовували і для вимірювання борошна під час розрахунків за помел з мельником. Розміри мірок варіювалися від 0,6 до 10 кг, в залежності від того, за яку порцію потрібно було розрахуватися. Розмір «гарнця» був предметом постійних суперечок між мельником і селянами, адже кожен хотів отримати більше при помелі зерна. Якщо потрібно було виміряти велику кількість зерна могли користуватися корцем, який містив вісім пудів (близько 130 кг).

Отже, практично до кінця ХХ ст. українські селяни у побуті користувалися широким асортиментом дерев’яних бондарних виробів. Їхній розмір, специфіка сировини для виробництва і конструктивні особливості залежали від того, для яких господарських цілей вони призначалися – для зберігання рідин, зерна, квашених овочів та фруктів, чи й навіть одягу. Зараз значна частина таких посудин замінена аналогами промислового виробництва, що досить утилітарні, але поступаються ремісничим зразкам за критеріями екологічності, естетичності, зручності тощо.

к.і.н., м.н.с. відділу "Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів" ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України