Чому українці постують?

Образ і свічка

Поява постів в українській культурі пов’язана з християнством, адже обмеження в їжі накладалися церквою і були способом очищення душі і тіла та наближення до християнського морального ідеалу.

Пости почали впроваджуватися на території України ще в часи Київської Русі. Церковно-християнський календар передбачав ряд великих постів: від Трійці до свята Св. Петра – Петрівчаний піст (Петрівка), два тижні тривав Спасівський піст – (Спасівка), шість осінньо-зимових тижнів відводилися Пилипівському посту – (Пилипівка) і сім тижнів тривав весняний Великий піст.

Старо- і Новозаповітні тексти містять численні згадки про пости. Біблійні герої «мучать душу свою постом», стримують ними позови своєї плоті, висловлюють глибоку скорботу. Існує чимало свідчень про пости і з часів Київської Русі, молодої християнської держави. У них помітно проявляється євангельський мотив спасіння душі за допомогою помірності, утримання від розваг, а головне – обмеження у харчуванні (відмову у певні дні тижня чи сезони року від їжі тваринного походження – м’яса, жирів і молока). Всі ці обмеження пов’язувалися у народній свідомості зі стражданнями Ісуса Христа. У Києво-Печерському Патерику зустрічаємо: «Феодосию приимшу монастырь, нача имети въздержание велико, пощение и молитвы съ слезами»; «Бяше таковъ постьник, яко разве хлеба и воды ничто же ядяше до дьне смерти своя». 

Сторінка Києво-печерського патерика

Остаточне формування календаря постів відбулося не одразу. Києво-Печерський Патерик свідчить, що ще у ХІІ столітті Великий піст тривав лише шість тижнів. Цінне свідчення про постування в Україні в ХVІІ столітті знаходимо в Гійома Левассера де Боплана, французького інженера, який провів певний час в Україні й залишив цікаві мемуари про часи козаччини. «Вони, – писав про козаків француз, – дуже шанують святкові дні й дотримуються постів, які в них тривають вісім або дев’ять місяців на рік і полягають в утриманні від м’яса. Вони настільки вперті в дотриманні цієї формальності, що переконують себе, ніби порятунок їхньої душі залежить від зміни їжі». У своїх спостереженнях Боплан не дуже відхилявся від істини, а його підрахунки майже точні. Окрім дев’ятнадцяти (у середньому) обов’язкових календарних пісних тижнів, українці постилися ще в середу та п’ятницю, а особливо набожні – ще й у понеділок протягом м’ясоїдів.

Однак, незважаючи на побожність, українці не відзначалися релігійним фанатизмом. Допускалося відхилення від пісного закону на користь малих дітей, матерів-годувальниць, тяжко хворих людей. Молоко дозволялося вживати дітям до трьох років, а часом, зважаючи на здоров’я дитини і достаток у родині, і до п’яти. На початку ХХ ст. український етнограф Василь Кравченко писав про Полісся: «Як дуже слаба людина, то хто з рідних піде до батюшки й попросить слабому дозволу їсти, слабий їсть скором, а батюшка за його одмолиться». Подібні свідчення існують свідчення і про інші райони України: «Породіллі давали молоко і яйця, що жінки на родини приносили, бо їй треба одужувати, хоч м’ясоїд, хоч піст» (Наддніпрянщина); «Полижниця їсть по злогах все масне і п’є яйця, кілько лиш може , бо то дуже помагає трунку, й раз-два полижниця си видужує» (Карпати); «Дітям до трьох рочків і в піст молоко давали, аби здорові були» (Галичина); «Як роділля бравенько їсть, дарма хоч і в піст, то в неї молоко прибуває, покорму багато» (Наддніпрянщина)

Пісна їжа

Здорові ж дорослі люди постилися протягом усього посту без усіляких потурань. Контролювали цей процес зазвичай жінки, котрі й готували їжу. Напередодні Великого посту навіть випарювали окропом і висушували варивні горщики, казани, чавуни, щоб на них не лишилося чогось скоромного. Дехто із заможніших тримав спеціальний посуд для пісних страв або купував новий, ще неуживаний посуд.

Під час посту готували багато борошняних страв: різноманітні каші і кашоподібні страви з борошна різного збіжжя (пшеничного, гречаного, кукурудзяного, пшоняного) – лемішку, мамалигу, затірку, малай. З борошна робили млинці, готували гречані вареники й галушки, пшеничну локшину, картопляники, деруни. Багато їли страв із бобових, які підтримували білковий баланс у харчуванні – гороху, квасолі, бобів, сочевиці, а також із грибів, овочів, фруктів і баштанних – свіжих гарбузів, свіжої і квашеної капусти, сушини (сушених ягід і фруктів). Пили різноманітні кваси і узвари.

Читайте також: Великий піст

Таким чином, після прийняття християнства на території України сформувалася система постів, під час яких заборонялося вживати у їжу м’ясо-молочні продукти. Втім, деяке послаблення харчових заборон допускалося для малих дітей, вагітних жінок, а також хворих та людей старшого віку.

кандидат історичних наук