День святого пророка Іллі

Святий пророк Ілля

День святого пророка Іллі (2 серпня) — це символічна межа між літом та осінню. «На Іллю до обіду літо, а після обіду — осінь», — говорить народне прислів’я. 

Природа у цей час справді повертає на осінь — змінюється колір неба, швидше сідає сонце, з’являються нічні холоди, особливо дошкульні після спекотного дня («По Іллі — й по теплі»), розпочинається період дощів, з’являється перше жовте листя.

«До Іллі мужик купається, а після Іллі з річкою прощається», – говорили українці, бо з дня св. Іллі води стають прохолодними. Як пояснює народна легенда, Ілля їздить по небу на конях, і від швидкого бігу кінь губить підкову, яка падає в воду, і вода раптово холоднішає («Ілля лід кинув»).

Дощовий Ілля — захисник урожаю, худоби, росту рослин, взагалі всієї природи, тому особливо шанували його хлібороби. Вірили: якщо цього дня хороша погода, то буде гарний сінокіс, якщо дощ — буде врожай жита наступного року, якщо спека — буде холодна і довга зима.

До Іллі переважно закінчували збір жита й пшениці («Ще далеко Ілля — вижну ще й я», — казали безпечні господарі), тому саме з днем св.Іллі пов’язували звичай завивати бороду, під яку клали хліб і просили Іллю, щоб вродило наступного року. Щоправда, іноді бувало й так, що жали після Іллі, а в північних районах України жнива взагалі завершувалися до Спаса (Преображення).

Читайте також: Жнива: українські традиції збору урожаю

У цей період селяни вже пекли хліб з нового врожаю, тому й приказували: «На Іллі новий хліб на столі». Новий хліб чи зерно на свято освячували у церкві. На Поліссі здавна був звичай цього дня варити пиво зі спільного зерна, готувати трапезу коло церкви. Всією громадою сідали на вигоні, пригощалися новою їжею, а в молитвах просили св.Іллю про гарний врожай. Деякі науковці вважають цей обряд відгуком давніх подячних жертвоприношень, можливо, навіть пов’язаних із викликанням дощу.

Від дня св. Іллі починався озимий засів жита і пшениці, тому не випадково в українських колядках та щедрівках саме Ілля жито засіває:

Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную,
Куди не махне — все жито росте,
Куди не гляне — все кучеряве…

Хліб

Українські городниці просили Іллю про гарний врожай капусти: «Святий Ілля, складай голов’я!» — бо саме в цей час капуста в’язалася. До схід сонця жінки ходили по капустяних грядках і промовляли: «Добридень, капусточко! Прийшов Ілько, щоб у тебе було листячко, як рядно!»

На Галичині вважали, що на Іллі перестають роїтися бджоли: «Тільки до Іллі добрий рій, а після Іллі повісь рій на гіллі». Св. Іллю також вважали покровителем мисливства та лісових звірів, і в цьому він уподібнювався до св. Георгія (Юрія). У цей день не вигонили худобу в поле, бо вірили, що відкриваються вовчі нори, і весь звір бродить на волі. Вважалося, що нечисті духи вселяються в звірів і гадів, що ходять по полю, тому Іллі ще й молилися від укусів гадів, приписували йому роль цілителя.

Читайте також: Свято Юрія

Відгомоном давніх жертвоприношень богові мисливства була колективна трапеза із заколюванням бика або барана, що мало магічне значення — викликати урожай хліба, плодючість худоби, благополуччя в родині. Ця традиція своїм корінням входить в мисливську магію, що мала сприяти досягненню плодючості і розмноженню звірини. Первісно жертовною твариною був олень, а згодом нею став бик — дикі звірі замінювалися свійськими, обряд набув землеробського значення. Причому вбивали на Іллі саме червоного бика, щоб була гарна погода.

У народній уяві святий Ілля став правонаступником язичницького бога Перуна, громовержця, володаря блискавок і дощових хмар. Ще візантійський історик Прокопій Кессарійський (VI ст.) писав, що «слов’яни визнавали одного тільки володаря всесвіту, одного бога — творця блискавок, йому приносили в жертву волів та інших тварин».

Російський археолог Б.Рибаков вважає, що у дохристиянські часи приблизно в цей час святкували день Перуна — це був «день охоронних жертв і молінь грізному та жорстокому божеству, що стало потім богом війни і зброї». Знак Перуна або громовий знак — колесо з шістьма спицями — був поширений в усіх східних слов’ян і служив оберегом від грози.

Гроза

А попередником Перуна на Русі, на думку Б.Рибакова, був Род — божество неба, блискавиць, дощу, всієї природи, роду людського і підземного світу. За повір’ям Ілля—Перун—Род роз’їжджає по небу у вогняній колісниці, запряженій чотирма кіньми. Коли закінчувалося літо і достигали хліби, потрібно було умилостивити його, щоб врожай не загинув від грози. Тому й приносили жертви — трапези Перуну.

Також у цей день не працювали в полі, не косили і не возили сіна, боячись від Іллі кари громом. Вважалося, що безбожних людей Ілля може покарати посухою, тож до нього зверталися з молитвою про дощ. Відомо, що, за християнською версією, св. пророк Ілля, щоб покарати ідолопоклонників, молитвою закрив небо, через що не було дощу три роки, а коли усі грішники розкаялись, так само молитвою викликав дощ. Під час посухи ікону Іллі опускали в струмок чи джерело і просили дощу.

Ще в дохристиянські часи в Києві існувала церква на честь св. пророка Іллі (вона й зараз стоїть на тому самому місці). Традиційно у день пам’яті св.Іллі й ще впродовж тижня після нього відбувалися хресні ходи до Іллінської церкви з молебнями про дощ або ясну погоду. На старовинних іконах Іллю зображали на вогняній колісниці з вогняними колесами, оточеного вогняними хмарами і чотирма крилатими кіньми. Старий Завіт оповідає, що за свої земні діяння пророка Іллю вогняні коні знесли на небо, він не зазнав тілесної смерті і тому став посередником між небом і землею.

Уявлення про те, що саме Ілля володіє громом і блискавкою, склалися не випадково. Зі зміною пір року, яка відбувалася саме в цей період, виникають різні незвичайні атмосферні явища, які народ трактував згідно з прадавніми міфологічними уявленнями. До Іллі, казали, хмари ходять за вітром, а після Іллі — проти вітру. Після Іллі часто бувають грозові ночі, які називають «горобиними», бо безперервні громи й блискавиці не дають заснути навіть горобцям. Тоді перелякані птахи метушаться і голосно цвірінькають, чого не буває звичайної ночі. В горобині ночі, кажуть, чорт міряє горобців: частину відпускає на волю, а другу — страчує. Тому після цих ночей їх стає менше.

Джузеппе А. Ілля і вогняна колісниця

Щоб припинилася гроза, а блискавка не запалила хати, люди перед образами засвічували страсну або стрітенську свічку (ці свічі називали «громницями» і освячували спеціальною молитвою в церкві у день Стрітення Господнього). Якщо ж під час грози все ж загоралася хата, вважалося, що загасити її нічим не можна, бо те, що «Бог запалив, людина не загасить». Втім, існувало повір’я, що в такій ситуації може допомогти молоко або сироватка

Читайте також: Коли зима з літом стрічається

Під час грози слід було хреститися і хрестити місце навколо себе, щоб нечистий не ввійшов у людину. Не можна під час грози стояти під деревом, ходити з відкритим волоссям, бігати вулицею, галасувати, бо вірили, що нечистий дух вселиться в людину, а Ілля змушений буде вбити невинного чоловіка. Правда, вважалося, що така людина одразу потрапляє до раю.

Існує чимало переказів про те, як Бог карав грішників громом і блискавкою з ясного неба. Одна легенда, записана на Хмельниччині, оповідає, як жінки-колгоспниці в день Вознесіння пололи на полі буряки, і одна з них, безбожниця-комсомолка, почала насміхатися з християнського свята, зневажати його. Вона лягла на землю й кривлялась до неба: “Господи, вознеси мене!” Тієї ж миті несподівано вдарив грім з ясного неба, з маленької хмарки, і вбив ту дівчину.

Інша легенда, записана на Чернігівщині, розповідає, як у селі зруйнували церкву і один чоловік побудував з неї хлів, а двері до нього зробив з царських врат. І дуже радів, що в нього буде гарний хлів. Однак у ту мить, коли він закінчив роботу, раптом з’явилася невеличка хмарка, вдарив грім, блискавка поцілила просто в будівлю, і за кілька хвилин вона згоріла. Чоловік той осліп, оглух і до смерті каявся за свій вчинок. Як свідчить оповідачка, це була реальна подія в 30-х роках минулого століття.

Існує також повір’я, що місце, в яке вдаряє блискавка, є місцем загибелі нечистої сили. За легендою, коли біси повстали проти Бога, то Ілля прогнав усю нечисту силу з неба. З того часу він ганяється за нечистою силою, і скрізь, де застане, пускає вогняні стріли, щоб її знищити. У цьому випадку образ пророка Іллі переймає на себе функції св. Архістратига Божого Михаїла. Однак у народних легендах ці два образи справді змішуються. 

Зорепад

Поширений, наприклад, сюжет про мисливця (а в Східній Україні — про фастівського полковника Семена Палія), який з рушниці під час грози вбив нечистого, за що св.Михайло (або св.Ілля) подарував йому чарівну рушницю і здатність омолоджуватися щоразу на молодий місяць. Що ж стосується образу св.пророка Іллі, то в цьому випадку відбулася трансформація дохристиянських уявлень про очищаючу силу грози й літнього дощу.

За повір’ям, Ілля-Перун б’є бісів на всі чотири сторони світу, та особливо багато чортів, домовиків, водяників, лісовиків знищує у ніч на Івана Купала, коли вся нечисть збирається в одне місце на раду. Рятуючись від його стріл, нечиста сила ховається в різні предмети, навіть у людей і тварин. У день Іллі, за народними уявленнями, чорти можуть перетворюватися на зайців, лисиць, вовків, собак та котів, тому в цей час особливо небезпечно пускати в свій дім чужого кота або собаку, адже з ними може ввійти злий дух.

Читайте ткаож: Свято Купала в Україні

Серпень славиться ще й іншим красивим явищем — зорепадом. М.Максимович зафіксував про це красиві повір’я: якщо зірка перелітає по небу, то це десь дівчина вийшла заміж; якщо зірка падає і зникає, не долетівши до землі, то це відьма підхопила її і сховала в глечик. А якщо вогняна куля летить у повітрі, то це огненний змій (перелесник) відвідує дівчину або молодицю.

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України