Дівчина-покритка у творчості Т.Шевченка

Т.Шевченко. Катерина. 1842

У 2012 р. відбулася унікальна етнографічна експедиція по Шевченкових місцях - у села Шевченкове (Кирилівка), Моринці, Будище. 

Записані там матеріали не просто містять етнографічний фактаж, а й допомагають глибше зрозуміти творчість поета.

Спілкуючись з жителями обстежених сіл, нам вдалося записати багатий матеріал про стародавні українські традиції. Як відомо, у своїх світоглядних орієнтаціях поет передусім спирався на усну історію народу, звичаєве право, ідеологію громади, обрядову культуру. Так, одна з центральних для Т.Шевченка тем – доля покритки (жінки, яка народила позашлюбну дитину). Етнографічні роботи з цього питання, зокрема, дослідження звичаєвого права, допомагають зрозуміти, чому саме ця історія посідає таке важливе місце у творчості поета.

Якщо порівняти Середню Наддніпрянщину, де народився Т.Шевченко, наприклад, з Поліссям, можна відзначити тут вкрай нетерпиме, жорстоке ставлення до покриток. За нормами звичаєвого права XVIII – поч. XIX ст. у цьому регіоні, покритка підлягала жорстокому осуду, вилучалася з громади, а подекуди таку жінку навіть жорстоко карали – її могли прив’язати до стовпа, закидати камінням. Коли ж позашлюбну дитину охрещували, покритка повинна була стояти протягом всієї служби на колінах на певній відстані від церкви. Крім того, народний закон змушував відрікатися від покритки її батьків.

Що стосується історичної основи сюжету «Катерини», то достеменно відомо, що після покріпачення у селах Кирилівка, Моринці, Будище були розміщені «на постої» російські солдати. У церковних книгах того часу лишилося чимало записів про дітей покриток. Наприклад, протягом 1812 р. у селі Кирилівка священик записав аж 15 дітей покриток, а це на той час вважалося значною кількістю (Старусєва В.С., співробітник музею Т.Г. Шевченка, с.Моринці).

Під час експедиції до с.Шевченкове нами було записано численні історії, присвячені принизливому становищу дівчини-покритки та її дітей: «В нас там Заводський ставок називається, це далекó вам розказувать. Там кладовище, а тоді вниз іти, там утопилася тоже пóкритка одна. Було. Да. То там чогось не купалися в тому ставку, бо це ж втопилася. І він і зараз є, ставок. Його вичистили, і зараз він є. Я вже не знаю за дитину, а за це, шо пóкритка там утопилась. за це я знаю, бабуся казала, що не можна купаться, бо там покритка утопилась» (Дмитренко С.М., 1936 р.н.).

Навіть після війни зберігалася традиція зневажання покритки: «Байстрюк був позор, шо наче дівчина і покрилася, уже її хлопці минали, уже не брали як дівчину. Покривали волосся, не мала права носити коси, бо то уже наче стидно, як вона дитина родиться… Так її суджено» (Катерина Іванівна Голуб, 1928 р.н.).

Отже, попри ідеалізацію народних традицій Т.Шевченко, все ж як людина освічена, у своїх творах проявив певне неприйняття окремих аспектів сільської громади рідного села, викликане глибоким співчуттям до долі дівчини-покритки. Передусім йому йшлося про життя людини, яка помилилася у своєму життєвому виборі. В поемі «Катерина» Шевченко засуджує жорстокі норми покарання, які можуть призвести до трагедії.

канд. іст. наук, провідний науковий спіробітник відділу "Український етнологічний центр" ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України