Друга Пречиста

Різдво Пресвятої Богородиці, або «Друга Пречиста» (21 вересня за н. ст.) належить до дванадесятих свят і поширене по всій Україні. Із релігійної літератури відомо, що батьки Богородиці Яким та Ганна довгий час не мали дітей, що на той час вважалося «немилістю Божою». З цієї причини оточуючі до них ставилися зневажливо: коли Яким приніс до церкви дари, то священик відмовився їх прийняти, а Ганну у бездітності докоряла служниця. Через ревні й щирі молитви Господь «дарував» їм дівчинку, яку назвали Марією. У пам’ять про цю подію і було встановлено свято Різдва Богородиці.

Цей день є дуже шанованим серед українців. Із ним пов’язана давня дохристиянська традиція, у якій збереглася обрядодія культу “Рожениць”, або свята “Роду-Рожаниць”. Про це ми довідуємося  з письмових джерел ХІІ–ХІІІ ст. Однак щодо її походження існує дві думки. Першу – підтриють дослідники, які вважають, що свято “Роду-Рожаниць” пов’язане з дайбозькими віруваннями, зокрема подякою “польовим духам” (опікунам нив та врожаю, дідам-ладам, котрі засівали, пророщували й поливали зерно). Ритуальною стравою для “польових духів” була пшениця з медом та маком, а також з усіх страв брали по ложці й виставляли на вікнах. Довгий час його відзначали зі святом Богородичним, про що висвітлено у прислів’ї: “Перша Пречиста жито засіває, а друга – дощем поливає”, де чітко простежується християнський вплив.

Іншої думки дотримуються вчені, які вважають, що свято стосується моління до Богородиці, аби вона посприяла бездітним жінкам народити дитину. З цієї нагоди вони замовляли в церкві службу на честь Богородиці, після якої запрошували на обід бідних та немічних людей, “щоб молилися за діти”. Отже, кожна думка має своє раціональне зерно, оскільки святкування Другої Пречистої збігалося із закінченням основних польових робіт. Богородиці складали шану і дякували за зібраний урожай, адже Вона є покровителькою землеробства, а також сім’ї та материнства, а ще – подателькою всякого благополуччя.

На Другу Пречисту, за традицією, дівчата молилися ще до схід сонця: «Пресвятая, Пречистая! Дай мені чоловіка плечистого, з добрими волами, з гарними возами та з чорними бровами”.

У багатьох регіонах України побутувало повір’я, що на Другу Пречисту вужі та гадюки на лісових галявинах (проти сонця біля води) «гріються – сушаться», злазяться докупи, а серед них – цар у золотій короні. Коли хтось його побачить, тому треба кинути червоний пояс і вклонитися; тоді зміїний цар корону скине на пояс. За віруванням, її потрібно носити в пазусі, тоді будеш щасливий і все йтиме на руку – у всіх справах таланитиме.

До Другої Пречистої господарі намагалися викопати картоплю, утеплити вулики, завершити другу стрижку овець. На Кременеччині вважали, що перейти до нової хати  потрібно саме у день цього свята. Також це був останній період у році для збору чарівного зілля, яке мало приворотні властивості; із ним пов’язаний збір калини та барвінку.

В Україні цього дня заборонялася будь-яка робота, рекомендувалося проводити час удома, не виходячи на дорогу. З цього приводу в народі казали: “Прийшла Друга Пречиста, знову носить по шляхах злих людей нечиста” (так могли говорити про вужів, які сушилися і грілися на дорогах).

Отже, Друга Пречиста для українців – важливе свято, що окрім релігійного контексту (вшанування Різдва Богородиці), сповнене низки народних вірувань та уявлень.