Гуцульська майстриня Параска Плитка-Горицвіт

П.Плитка-Горицвіт

Параска Степанівна Плитка-Горицвіт (1927-1998) – непересічна особистість у культурному і духовному житті України. Справжнє прізвище цієї жінки – Плитка, а Горицвіт – літературний псевдонім. Жила народна письменниця, поетеса, художниця, майстриня витинанки у віддаленому, але добре відомому селі Криворівні (Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.). Свого часу тут відпочивали і працювали видатні представники української інтелігенції – Іван Франко, Гнат Хоткевич, Іван Миколайчук та інші тощо.

Творчий доробок Параски Плитки-Горицвіт складають прозові книги, поезії, спогади, фольклорні записи, народні картини, витинанки. Попри те, що за життя письменниці не довелося побачити жодного авторського тиражованого видання, це не зупинило її працелюбну та активну вдачу.

Перша книга записів народних оповідань та переказів П.Плитки-Горицвіт під назвою «Старовіцкі повісторькє» була опублікована лише у 2008 р. Її особливістю стало те, що всі записи були зроблені «гуцулсков говірков» (гуцульською говіркою) із поясненнями окремих слів. Решта літературного спадку П.Плитки-Горицтвіт («Молитва – хліб душам нашим», «Вінець Боголюб’я», «Господи, не обезсилюй мого духа» та ін.) ще чекають на кращі часи. Всі вони власноруч оправлені письменницею у шкіряних обкладинках, прикрашені авторськими витинанками.

У 2010 р. у Національному музеї літератури України пройшла авторська виставка Параски Плитки-Горицвіт, де були представлені її картини, витинанки, рукописи. Згодом співробітниця Музею, Наталя Кучер, опублікувала в газеті «Наша віра» хвилююче есе про авторку («Пісня Життя і Краси Параски Плитки-Горицвіт»), у якому дала своє тлумачення долі майстрині:

Хата П.Плитки-ГОрицвіт

«Доля Параски Плитки багато в чому є типова для мешканців Західної України – патріархальна родина коваля (батько – онук Олекси Довбуша!), лише початкова освіта, нездійсненні мрії про університет, участь, як зв’язкової, в УПА, депортація до Сибіру, десять років таборів, із них п’ять – на милицях через обмороження ніг. Потім – повернення додому, робота в селі, особиста драма, самотність (…).

Полюбивши в таборах юнака, який також їй дуже симпатизував, після повернення додому П.Плитка втратила з ним зв’язок через різні родинні непорозуміння, і назавжди залишилася вірною своїм юним і не юним почуттям. Такою простою виявилася її до болю жертовна радісна формула любові. Варто додати, що Параска Плитка перед Другою світовою війною дуже мріяла поступити до університету, їздила до Німеччини, утім потрапила в найми, зазнала гірких принижень, поневірянь, з якими повернулася до Криворівні. Коли ж повернулася до рідного села вдруге, після сибірських таборів, П.Плитка-Горицвіт поступово починає усамітнюватися, і це не було відходом від людей – усамітнення потрібне було для великої праці: «Люблю життя, бо то є відтінком усього того, що маю. Доки життя дається, трудімося, щоб не залишитися у довгах (…) Творчістю дорожу, бо то є життєвий неспокій у путі до …». (Кучер Н. Пісня Життя і Краси Параски Плитки-Горицвіт / Наталя Кучер // Наша віра. – 2010. – № 9 (269), вересень.)

П.Плитка-Горицвіт. Витинанки. Кінець ХХ ст. Папір, вирізування. (Фото автора)

Ще в сибірських таборах художниця дала обітницю: «Боже, як повернеш мене до життя, буду тобі славу писати». Вона чесно дотримала своє слово, і не просто перед іншими людьми, а передусім перед власною совістю. У її домі стояла приготовлена труна, підписаний хрест, на якому лишалося вільне місце лише для дати спочинку. Зараз будинок художниці перетворено на Громадський музей, за яким доглядає місцевий священик о.Іван Рибарук разом із дружиною, Оксаною Іванівною. За життя письменниці він всіляко підтримував її духовні поривання та допомагав у повсякденних турботах. Його розповіді про подвижництво колишньої прихожанки завжди дуже трепетні, а всім гостям він неодмінно демонструє у храмі ікони, написані й подаровані народною майстринею.

Параска Плитка-Горицвіт була глибоко вкорінена в релігійну та народну традиції, брала діяльну участь у житті християнської спільноти: ходила до Церкви, співала в церковному хорі, постувала. Її ретельність у дотриманні обрядів часто межувала з консерватизмом, який насправді зумовлювався високою чутливістю до священного «…беру розговійно лишкою глагози – без цукру (…) аби скромніше, ближче до духовности. Бо чи були розкішні харчівні у цій опритульній стаєнці Втечній Святій Родині?» (Качкан В. Листи Параски Плитки – невивчене джерело етнокультури / Володимир Качкан // Фольклористичні зошити/ Інститут культурної антропології. – Вип. 11. – Луцьк, 2008. – С. 150).

Малюнок. П.Плитки-Горицвіт

Під час експедиції до с.Криворівня у 2012 р. авторці статті було особливо цікаво познайомитися з витинанками народної майстрині. Вирізані з паперу роботи супроводжували Параску Плитку у побуті та творчості: у домі вони на меблях, у рукотворних книгах – оздоблюють тексти. У музеї майстрині численні зразки цих оздоб зберігаються в окремих коробках, лише в одній із них із написом «Витинанки Плитки-Горицвіт. с.Криворівня» їх майже 200. Кожна витинанка наклеєна на окремий аркуш (іноді парами). Сама авторка свого часу розповідала про захоплення вирізуванням: «Витинанки складаються дуже просто: беру звичайні обкладинки від учнівських зошитів, ножиці – і ріжу. Найбільше виходить у мене килимових узорів» (Качкан В. Листи Параски Плитки – невивчене джерело етнокультури / Володимир Качкан // Фольклористичні зошити/ Інститут культурної антропології. – Вип. 11. – Луцьк, 2008. – С. 150.). 

Усі витинанки Параски Плитки мають спільні композиційні схеми й мотиви та довершену індивідуальну гармонію. Прорізи виконані переважно у вигляді абстрактних видовжених хвильок, аркоподібних дуг тощо. Натомість геометричні мотиви зустрічаються досить рідко.

На площині виробу майстриня розташовує елементи вільно, залишаючи незайманим достатньо тла, що в гармонії з плавними лініями робить орнаментику дуже ніжною. Барви для творів художниця обирала найрізноманітніші – червоні, рожеві, зелені, сині, чорні, а тло найчастіше залишала білим. Відмінною ознакою витинанок П.Плитки-Горицвіт, за спостереженнями директора Літературного музею Івана Франка Ганни Іванівни Луцюк, є прямокутні форми, в той час як притаманні даному регіону квадратні форми майстриня вирізувала рідше.

У 2012 р. у Національному Народному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (Коломия) відбулася персональна виставка майстрині під назвою «Сповідь усамітненої. Роздуми, пісні, вірші та малюнки Параски Плитки-Горицвіт». На ній можна було познайомитися з іконами, живописом, книгами, витинанками авторки. Крім того, на виставці демонструвався фільм Павла Фаренюка «Світ Параски Плитки-Горицвіт.

"Світ П.Плитки-Горицвіт". Документальний фільм, 1992

На завершення хочеться скласти сердечну подяку всім працівникам культури й Церкви (о.Івану Рибаруку з дружиною, а також керівникам згаданих музейних установ) за поширення серед широкого загалу самобутньої творчості цієї непересічної українки. Висловлюємо щирі сподівання на скорі добрі мирні часи, за яких книги з її поезіями, спогадами, щоденниковими й фольклорними записами розійдуться по всій Україні, стануть добрими свідками й водночас натхненниками глибокої духовності нашого народу, його самовідданої любові до України. 

м.н.с. відділу декоративно-прикладного мистецтва ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України