Народна архітектура с. Малий Листвен на Чернігівщині: з польових вражень етнолога

Зрубна хата у с. Малий Листвен Ріпкинського р-ну. 2015. Фото А. Ярової

Без такого фундаментального елементу повсякдення, як житло, неможливо уявити існування людини. Для українців, як і для інших народів, оселя є не тільки середовищем щоденного проживання, а й цілим етнокультурним комплексом, в якому відображаються давні традиції, світогляд, потреби та естетичні смаки предків.

Досить самобутнім є досвід житлового спорудження на Східному (Чернігово-Сіверському) Поліссі – регіоні з архаїчними господарськими та культурними вподобаннями. Одним із мальовничих його куточків, де збережені звичаї народного будівництва, є невелике с. Малий Листвен Ріпкинського району Чернігівської обл. У цьому матеріалі ділимося з читачами деякими враженнями від архітектури цього села, що зроблені нами під час експедиції 2015 р.

Конструктивні особливості жител у селі

Більша частина житлових будинків у селі - зрубної конструкції, що характерно для усього поліського регіону, де завжди було достатньо деревини. Найпоширеніша у с. Малий Листвен техніка при укладанні кутів житла – «в обло» (коли кінці зрубу виступають за кутове з’єднання вінців), хоча відоме тут і будівництво «без остачі». В більшості будинків у якості основного матеріалу використовуються колоди-кругляки, а де-не-де – обтесаний брус. Для того, аби захистити з’єднання колод від негативної дії природних умов (дощу, вітру), кути деяких хат закривалися вертикальними дошками. З метою утеплення приміщення, проміжки між колодами подекуди змащувалися глиною або закладалися мохом.

Детальніше про будівництво дерев’яного житла читайте: Як українці зрубну хату будували

Зовнішній вигляд хат

Ззовні житла у селі виглядають по-різному: вони побілені як повністю, так і частково (житлова частина побілена, а сіни, прибудови – ні). Іноді хати залишали небіленими або ж покривали «шалівкою».

У Малому Листвені зустрічаються різні варіанти обробки стін: вони є як фарбовані, так і обшиті «шалівкою». Проте найпоширенішими тут є житла, стіни яких не фарбуються, зберігаючи природний колір та текстуру дерева.

На території Чернігівщини широко розповсюдженим прийомом для зовнішнього оздоблення житла є різьблення. Наприклад, найпопулярнішими елементами декору у селі є «налічники», якими обрамляють вікна чи двері. Вони виконують одночасно кілька функцій: практичну – захищають вікно від затікання в щілини води, естетичну – служать прикрасою, оберегову – вирізьблені на них символи, за уявленнями жителів, можуть захистити дім від зла.

Зрубна хата з каркасною дерев'яною вернандою. с. Малий Листвен Ріпкинського р-ну. 2015. Фото А. Ярової

У с. Малий Листвен, на відміну, наприклад, від Чернігова – «налічники» (лиштва) бувають не таких яскравих барв. Найчастіше вони виглядають просто – як планки, що обрамляють вікна. Щоправда, подекуди спостерігається їхнє фарбування у білий, зелений, та інші кольори. Загалом, ці оздоби гармонійно поєднуються із тоном самої будівлі.

Веранди, які трапляються в селі, мають дерев'яну каркасну конструкцію. Вони повністю закриті, і, як правило, мають невеликі вікна. Інколи їх фарбували в інший колір. Досить поширеними у селі є також піддашки – маленькі виступи над дверима, що є як дерев’яними, так і залізними.

Покрівля хат

Раніше житла вкривалися соломою, але наразі такого покриття в Малому Листвені немає. Ще можна побачити будинки з дерев’яною черепицею, але більшість хат покриті залізними листами або шифером. Дах в будинках однотипний – чотирьохсхилий. Над ним височіє димар від печі, що має вигляд або круглої труби, або викладеного з цегли, нефарбованого комина.

"Червоний кут" у будинку інформантки Людмили Олексіївни. с. Малий Листвен Ріпкинського р-ну. 2015. Фото А. Ярової

Інтер’єр будинків

Інтер’єр будинків у селі поєднав прадавні традиції з віяннями сучасності. Про особливості внутрішнього облаштування житла цікаво розповідали нам господиня зведеного в 1971-1972 рр. цегляного будинку – Людмила Олексіївна та її мати. За їхніми словами, будинок робили за прикладом планування фінського дому. Раніше його опалювали традиційними для українців піччю та грубкою, а зараз за допомогою газового опалення. Біля печі колись був піл – лежанка. Господиня каже, що в старій маминій хаті були ще й «сінци» (сіни).

У цегляному будинку інформантки досі є "червоний кут", де розміщені ікони, дбайливо прикрашені вишитим рушником. Взагалі, у домі багато вишивки – на тканині, на якій стоїть телефон, на подушках, на рушниках і скатертинах.

Сарай. с. Малий Листвен Ріпкинського р-ну. 2015. Фото А. Ярової

Про традиційну скриню тут пам’ятають, але за призначенням вона вже не використовується. Зараз скрині поховали до комірчин. В хаті є мисник, він більш сучасний, мало схожий на традиційний, але призначення має те ж саме. Мати господині згадувала, що в її старій хаті мисник був інакшим – старим, з двома вирізьбленими «коньками».

Двір та господарські приміщення в ньому

Як правило, житлове приміщення тут розташовується зліва від входу у двір. Дім розміщений трохи віддалено від вулиці. Всередині двору можна побачити такі господарські будівлі – сараї, навіси, будки, колодязі. 

Сінник. с. Малий Листвен Ріпкинського р-ну. 2015. Фото А. Ярової

Найчастіше вони збудовані на відстані одна від одної та від будинку. Однак спостерігаються випадки, коли усі споруди розміщені по периметру так щільно, що двір виглядає практично закритим, схожим на гуцульську гражду.

У сучасних сараях часто поєднується дерево з цегляними стовпами, у котрі вкладали горизонтально колоди, що характерно для всього Ріпкинського району. Дахи сараїв, як правило, є двосхилими.

Характерними для села є споруди для сіна – «сінники». Вони досить високі, не широкі, мають інколи два входи на різних рівнях – нижче, аби було зручно брати чи класти сіно, та вище – щоб можна було завантажувати його, стоячи на підводі.

Отже, потрапляючи в с. Малий Листвен, є відчуття того, що знаходишся у старому селі, де до наших днів збережені будівельні традиції предків. Більшість будинків досі є дерев’яними, вони часто виглядають приблизно так, як і, за дослідженнями етнологів, традиційні житла селян у ХІХ – на поч. ХХ ст. Милує око й мальовничість місцевості, де поряд зі світом людини облаштовують свої гнізда лелеки.

провідний етнолог відділу "Український етнологічний центр" ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України