“Ну що, заміж ще не вийшла?”

Попри невідворотне руйнування традиційного суспільства, окремі його поведінкові норми виявляються досить стійкими та активно функціонують у сучасній Україні. 

Мова йде передусім про систему народних уявлень щодо шлюбної поведінки дівчат.

Практично кожній неодруженій молодій дівчині доводиться стикатися зі звичною формулою, яку регулярно використовують під час зустрічі знайомі, друзі, родичі, колеги: «Привіт, як справи? Ну що, заміж ще не вийшла?». Одні дівчата не акцентують на цьому увагу, інші – ображаються, треті – вдаються до якнайшвидшого пошуку подружньої пари. Втім, в усіх випадках молоді жінки відчувають на собі силу патріархального світогляду. Це аж ніяк не означає, що їхні співрозмовники демонструють осуд чи неповагу, просто в такий спосіб українці, самі не завжди те усвідомлюючи, транслюють уявлення про традиційну мораль.

Але як ця традиція потрапила у формули щоденного спілкування та чому вона продовжує активно функціонувати в Україні ХХІ ст.? Для того, щоб відповісти на ці питання, слід звернутися до тих норм, які регулювали шлюбну поведінку в доіндустріальному суспільстві. Відома вчена О.Кісь виділяє три типові шляхи жіночої долі – одруження, самотнє материнство та овдовіння. Тож саме заміжжя постає ключовим моментом, від якого залежить подальше життя жінки, адже у традиційному суспільстві «лише заміжня жінка (молодиця) могла реалізувати свою ґендерну програму й досягти визнання як соціально-повноцінна особа». Через це «установка на ранній шлюб залишалася головним смислоутворюючим та цілепокладаючим чинником поведінки дівчини, становила її життєву стратегію». Тобто у дівчини був вибір – обрати заміжжя та отримати доступ до особистої і соціальної реалізації, або ж відмовитися і одночасно втратити шанс на визнання у соціумі та наразити себе на суворий осуд громади. Більшість, зрозуміло, обирала перший варіант, а покарання, які застосовувалися до меншості, ставали додатковим стимулом діяти згідно встановлених норм.

Читайте також: Моделі конструювання ґендерної ідентичності жінки в сучасній Україні

Неодружені дівчата зазнавали жорстоких кепкувань та знущань з боку громади. Зокрема, після 22-25 років їх називали «сива», «стара», «підстаркувата», «стара дівка» тощо. Старші жінки могли ображати неодружених дівчат через те, що у них вбачали потенційну спокусу для чоловіків: «Ходе кудись прімєрно чоловік, до тої самої, може, молодиці ходе – «до кого ходе – до дівки» (с. Мурафа Шаргородського р-ну Вінницької обл.). Водночас молодиці дражнили неодружених, давали їм додаткову роботу: «Такі дівчата молодші не дражнили, а котра вже хазяйка (…) До роботи всякої відправляли: “А ти чим зайнята? Ти дівка!”» (с. Мурафа Шаргородського р-ну Вінницької обл.). Відчуваються подібні настрої і в наш час. Заміжні жінки нерідко ставляться до незаміжніх із помітною зверхністю або ж щирим співчуттям. На дні народження незаміжні дівчата отримують численні побажання якнайшвидше знайти свого судженого, їм публічно співпереживають, їх не садять у куток столу (за поширеним переконанням це може перешкоджати заміжжю). До того ж зі збільшенням віку дівчини посилюється і тиск на неї, та включаються додаткові аргументи на кшталт «всіх хлопців розберуть», «хто тебе в такому віці візьме», «вже пора швидше, бо ж потім буде пізно», «та на таких, як ти, хіба старі заглядатимуть» тощо.

Як бачимо, патріархальна схема настільки глибоко вкоренилася в українському суспільстві, що навіть тепер, попри формальне закріплення за дівчиною права на власний життєвий вибір, у реальному житті вона завжди відчуватиме суспільний тиск та нагадування про те, що «вже пора». Як довго ця система існуватиме? Важко сказати, але достеменно відомо одне – у сучасному світі жінка має можливість впливати на суспільні норми, тому життєздатність патріархальних настроїв залежатиме від самих жінок і їхньої суспільної позиції.