Обдаровування дитини на хрестинах
Залучення новонародженої дитини до традиційної української громади відбувалося завдяки обряду церковного хрещення та святкового обіду з цієї нагоди – «хрестин». Ця ритуальна трапеза складалася із кількох етапів (приходу гостей, пригощання, побажання здоров’я новонародженому), проте чи не найголовнішим з них був момент обдаровування дитини.
Сьогодні на хрестинах все частіше виконується звичайне «привітання» немовляти (прийшовши до хати, гості кладуть біля дитини гроші), або «вітання» матері (запрошені дарують їй гроші, а для дитини в подарунок несуть одяг). Проте, до середини ХХ ст. хрестини в українців являли собою значно складнішу систему обрядодій, що виконувалися з метою забезпечення благополучного майбутнього дитяти. Враховуючи те, що основними атрибутами багатства були гроші та хліб, відповідно побутували обряди обдаровування дитини грошима (збір бабою-повитухою коштів на потреби дитини, продавання каші та квіток) та пригощання гостей хлібом. Спрощення ці обряди на західноукраїнських землях зазнали за радянської доби через тяжке економічне становище населення, заборону церковного хрещення дитини та зникнення постаті баби-повитухи.
Збір грошей на потреби та одяг для дитини
До середини ХХ ст. збирання грошей на хрестинах здійснювала баба-повитуха, що допомагала породіллі під час пологів. Наприкінці святкування вона із тарілкою в руках підходила до кожного гостя та просила грошей. В залежності від того, кому призначалися зібрані гроші (бабі-повитусі, дитині) виокремлюють кілька варіантів цього обряду. Збираючи гроші для себе, повитуха або ходила поміж запрошених наприкінці святкування, або ж сиділа за столом, а гості давали їй гроші одразу після свого приходу на хрестини («бабі на капці»).
Часто зібрані гроші баба-повитуха ділила на дві частини: меншу забирала собі, а більшу віддавала дитині. У цьому випадку, вона акцентувала увагу присутніх на подальшому розподілі коштів: «дитині на мило, а бабі на пиво» (Західне Полісся), «бабі на капці, а дитині на колиску» (Надсяння). Зібравши та поділивши гроші, баба-повитуха віддавала їх матері дитини або клала біля немовляти в колиску. На Надсянні також фіксуємо, що баба-повитуха клала гроші в сито та здійснювала так зване «сіяння»: «брали решето і клали туда гроші і так сіяли на дитину, то так баба сіяла, би дитина була багачка».
Гроші тільки для дитини баба-повитуха збирала дуже рідко. Це було зумовлено тим, що сім'я не завжди мала змогу заплатити повитусі за допомогу при пологах, тому функція оплати частково перекладалася на гостей. Збір грошей відбувався під закликом, що маляті потрібно придбати колиску, пелюшки, черевички.
Залежно від локальної традиції на західноукраїнських землях, крім баби-повитухи, збирати гроші мали право хрещені батьки. Так, на Лемківщині гроші для дитини міг збирати хрещений батько, для цього він використовував дерев’яну тарілку. Крім цього, подекуди на Бойківщині хрещена мати збирала гроші не тільки для дитини, а й для повитухи: «бабі на капці», а на Надсянні – це робив хрещений батько.
Після втрати бабою-повитухою функцій родопомічниці (оскільки в селах з’явилися фельдшери та лікарі), право збирати гроші для дитини остаточно отримали хрещені батьки, подекуди – рідна баба дитини, а в окремих селах Надсяння – жінка, що готувала їжу на хрестини, у мешканців Бойківщини – мати з дитиною на руках.
Важливою була роль хрещених батьків і під час обрядодії «перепою». Хрещений батько пригощав горілкою кожного гостя, а натомість отримував гроші, тобто здійснювався своєрідний обмін: «горілка → гроші».
Аргументація при зборі коштів для дитини була різною. Гостям вказували на нагальну потребу придбання колиски, «капців», сорочки, пелюшки. На Волині, наприклад, хрещений батько, збираючи гроші, співав:
Ой ви куме не жартуйте,
Хоч сто рублів подаруйте,
Треба лижки, треба миски,
І дитині треба колиски.
На Бойківщині фіксуємо дещо скорочений варіант: «На лижку, на миску і дитину на колиску». У південних селах Західного Полісся традиційним стало збирання грошей «дитині на мило». Зібрані гроші, склавши в хустинку, клали у колиску поряд із дитиною, «щоб вона була багатою».
Обряд із кашею
Цей обряд зафіксовано лише на півночі Західного Полісся, де побутував давній звичай варити пшоняну кашу на хрестини, а пізніше за окрему плату пригощати нею гостей, здійснюючи обмін: «каша → гроші». Основною особою, яка готувала кашу, була баба-повитуха або хрещена мати породіллі, а подекуди – старша жінка в родині, яка перший раз купала немовля. Пригощання стравою здійснювалося кількома способами: баба або особисто пригощала гостя кашею, або ставила її на стіл, звідки кожний індивідуально набирав кашу собі в тарілку, а натомість – клав гроші. За іншим варіантом використовували дві тарілки: одну для каші, а другу для грошей. Сьогодні ця обрядодія виконується у спрощеному вигляді: рідна баба дитини (гість) ходить із тарілкою поміж гостей й закликає дати «грошей дитині на кашу», а сама страва – відсутня.
Обряд із «квіткою»
На території Волині також виконувався обряд зі спеціально зробленою «квіткою», яку продавали гостям, тобто здійснювався обмін: «квітка → гроші». Протягом ХІХ – середини ХХ ст. основною дійовою особою в обряді була баба-повитуха. Улітку «квітки» вона робила зі свіжих квітів, калини та барвінку, а взимку – із сухих та барвінку. Виготовлені «квітки» баба складала в запаску або решето, звідти роздавала їх гостям, а ті у свою чергу кидали їй туди гроші. Для кожного гостя призначалася одна квітка. Продаж «квіток» завжди супроводжувався традиційними вербальними формулами:
Йшла бабуня з торгу / міста,
Несла квіток торбу / двіста,
То з ружі, то з калини
До (ім’я дитини) на хрестини.
Водночас баба-повитуха могла мотивувати збір грошей тим, що вони потрібні «дитині на мило, а їй на пиво» або «на черевички, сорочечку, колиску» тощо. Зібрані гроші баба-повитуха могла забрати собі, поділити на дві частини (для себе та для дитини) чи повністю віддати для дитяти. За народними віруваннями куплену квітку на хрестинах заборонялося викидати, її ховали в хаті за іконами. Подекуди люди були переконаними у магічній її здатності приносити успіх людям, які працюють на ярмарку. Сьогодні бабу-повитуху замінила рідна баба дитини або старша жінка, що присутня на хрестинах. Вони виконують ті самі дії, що й повитуха, гроші повністю залишаються немовляті.
Обряд із хлібом
У селах Надсяння побутував обряд «снідання дитини»: мати або баба дитини пекли один або два хліба, які баба-повитуха (тепер хрещена мати або хрещений батько) брали до церкви. На хрестинах цей хліб, порізавши на кусочки та посипавши цукром, роздавали гостям. Основна мотивація цієї обрядодії – наділити дитину багатством (хлібом) у майбутньому так само, як наділені ним гості на хрестинах.
На Лемківщині, повернувшись із церкви, дитину головою прикладали до хліба, що знаходився на столі (подекуди цю дію виконували після повернення породіллі із пологового будинку). На святкуванні хрестин його різали та роздавали всім гостям, висловлюючи бажання: «би дітвак не голодав потом, завжди мав хліб».
Таким чином, провідним мотивом святкування хрестин було обдаровування немовляти, що здійснювалося з метою забезпечення йому майбутнього благополуччя. Описані обрядодії на західноукраїнських землях вирізнялися локальною специфікою в окремих історико-етнографічних районах. Сьогодні традиція обдаровування дитини на хрестинах зберігається, проте набуває не тільки ритуального, а й розважального характеру.
Випадкове фото
Ю. Павлович. Передсвяткові клопоти міщан