Олена Пчілка: наукові грані таланту

Олена Пчілка (Ольга Косач-Драгоманова) у волинському строї. 1870-ті рр.

Почувши ім’я Олени Пчілки, багато хто з нас пригадує шкільні уроки української літератури, на яких вивчали, що вона – авторка дитячих творів, а ще мати поетеси Лесі Українки та сестра громадського діяча Михайла Драгоманова. Проте далеко не всі знають, що Ольга Петрівна Косач-Драгоманова (справжнє її прізвище), була ще й відомим видавцем, перекладачем, а також знаним етнографом, членом-кореспонентом Всеукраїнської Академії Наук (з 1925 р.). Про такі грані таланту Олени Пчілки пропонуємо дізнатися більше у нашій публікації.

Ольга Петрівна народилася у м. Гадячі Полтавської губернії 17 (29 липня) 1849 р. у сім’ї, де панував дух захоплення українськими традиціями та фольклором. Її батько Петро мав творчі здібності – писав вірші, невеликі оповідання, а також, як і син Михайло, записував зразки усної народної творчості. Маючи у родинному колі здібних педагогів, Ольга здобула початкову освіту вдома.

У 1861-1866 рр. вона навчалася у Київському зраковому пансіоні шляхетних дівчат, паралельно відвідуючи курси вільних слухачів на історико-філологічному факультеті Київського університету. За сприяння брата, Михайла Драгоманова, Ольга познайомилася з активними діячами київської «Громади» (М. Лисенком, М. Старицьким, П. Житецьким та ін.), стала свідомою українкою, розпочала дослідницьку роботу. У цей час з’являються її перші записи фольклору, народних звичаїв та обрядів, розпочинається збір зразків народних вишивок.

У 1868 р. Ольга Драгоманова вийшла заміж за П. Косача, і переїхала на Волинь, де почергово мешкала у Звягелі, Луцьку та Колодяжному. Тут вона збирала легенди і розповіді про татарські набіги, що були надруковані у збірниках за редакціями М. Драгоманова, М. Лисенка, П.Житецького, Б. Грінченка, К. Квітки. Олена Пчілка належала до прихильників вивчення локальних явищ народної культури, маючи переконання, що осягнути фольклорну традицію будь-якої місцевості можна лише тоді, коли цілісно записаний репертуар кожного співака чи оповідача. Таку позицію дослідниця активно відстоювала, аналізуючи українські колядки на Волині (у своєму збірнику «Українські коляди» (1903 р.).

Читайте також: Леся Українка: невідома фольклористка

Опублікований у "Київській старовині" (1903 р.) збірник Олени Пчілки "Українські коляди"

Інтелігентна пані, Ольга Петрівна не цуралася селянського способу життя, вишукувала у ньому найцікавіші факти. У часи своєї експедиційної роботи Олена Пчілка не мала звичного для нас обладнання – диктофона, фотоапарата чи відеокамери. Для запису фольклору та етнографічних реалій у неї було єдине знаряддя – папір та олівець. Тому часто їй доводилося прохати респондентів повторити фразу чи куплет пісні ще раз. Маючи музичний слух, Олена Пчілка заучувала мелодії народних пісень напам’ять. Таким чином вона перейняла від інформаторів із сіл Запруддя, Облапи та Скулин Ковельського повіту, с. Незвір Луцького повіту, міст Полонне та Звягель Новоград-Волинського повіту традицію волинського співу.

У передмові до збірника «Українські коляди» (1903 р.) Олена Пчілка вказувала на чистоту і красу волинського говору, доводила його українську основу, окреслювала місцеві особливості мовлення. Також дослідниця презентувала власну класифікацію колядок, поділивши їх на три групи, відповідно до сюжетів і мотивів. Перша група – це найдавніші колядки-веснянки, що возвеличують природу та кохання. Другу, найбільшу групу, становили колядки-легенди, власне міфологічні язичницькі коляди, героями яких були сонце, місяць, зорі, дощ. Найдетальніше О. Косач-Драгоманова схарактеризувала третю групу – суто християнські колядки, які вона назвала «колядками-віршами», наголосивши, що вони переважно літературного походження.

Окрім обрядових пісень зимового циклу, Олена Пчілка записувала від старожилів казки (про тварин, соціально-побутові), притчі, анекдоти. Упродовж 1908-1914 рр. вони друкувалися у журналі «Рідний край». Наголосимо, що відомі нам з дитинства казки «Рукавичка», «Солом’яний Бичок», «Про Лисичку-сестричку і Вовка» зібрані й опубліковані саме матір’ю Лесі Українки.

Поряд із збиранням та укладанням збірок фольклору, Олені Пчілці також належить чимало наукових розвідок – статтей та заміток. Низку публікацій вона присвятила вивченню українського народного вертепу, настінного розпису житла, традиційним орнаментам різних регіонів України. Її наукові праці друкувалися у провідних народознавчих журналах того часу, зокрема таких, як “Киевская Старина”, “Записки історико-філологічного відділу ВУАН”, “Етнографічний вісник” тощо.

Олена Пчілка. Фото 1896 р.

Із 1895 р. О. Косач мешкала у Києві, де активно зайнялася видавничою роботою: була редактором українського громадського і літературно-наукового тижневика “Рідний край, разом із Михайлом Старицьким видала два випуски альманаху “Рада”. Під час буремних подій революції та громадянської війни вона проживала у м. Гадяч, працювала в гадяцькій “Просвіті”, редагувала “Газету Гадяцького земства”, брала участь у роботі гуртка українознавства гадяцької шкільної молоді, організувала аматорський дитячий театр.

Повністю не прийнявши радянської влади та комуністичної ідеології, Олена Пчілка чинила їй активний громадянський опір, за що у 1920 р. була заарештована. Після звільнення вона переїхала до Могилева-Подільського, а з 1924 р. повернулася у Київ. Тут дослідниця працювала в історично-філологічному відділі Всеукраїнської Академії Наук, була включена до складу кілької наукових комісій – літературно-історичної, етнографічної, громадських течій і заходознавства.

Із 1925 р. і до самої смерті Олена Пчілка була членом-кореспондентом ВУАН, входила до Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка в Києві, Всеросійської спілки працівників освіти, Київської спілки наукових працівників, була учасницею київського правління Товариства прихильників миру, засновницею Українського відділу у Всеросійському союзі рівноправності жінок.

Отже, Ольга Петрівна Косач була видатною жінкою, представницею інтелігентного роду Драгоманових, що, як мати і педагог, виховала класика української літератури Лесю Українку, а також, як збирач фольклору та етнограф, зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної народознавчої науки. Наукові грані таланту Олени Пчілки досі нами не осмислені, її фольклорні записи та наукова спадщина ще чекають свого видавця.

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України