Переслідування вечорниць
Попри широке розповсюдження вечорничних традицій по всій території України вони нерідко зазнавали переслідувань як з боку церковної, так і з боку світської влади.
Гоніння на вечорниці розпочалися із середини XVII століття переважно у північно-східних районах, які першими зазнали впливу московської церкви. Українська Православна церква, яку на той час уособлювала тоді Київська митрополія, народних свят не переслідувала.
Ще в 1648 р. жителям міста Білгорода з належними до нього слобідсько-українськими поселеннями видана була царська грамота, яка наказувала, щоб «никаких бесовских игр не творили, и на браках песен бесовских не пели, и никаких срамных слов не говорили, и по ночам на улицах и на полях богомерзких и скверных песен не пели и сами не плясали, и в ладони не били, и кулачных боев меж себя не делали, и на качелях не качались, и личин на себя не накладывали, и кобылок бесовских, и на свадьбах бесчинства и сквернословия не долали». Непокірних погрожували бити батогами й висилати на заслання.
Такі звичаї називав у 1676 р. бісівськими й білгородський митрополит Мисаїл в окружному посланні до духовенства.
До наступу на вечорниці у 1719 р. вдалася Київська духовна консисторія, проте не з власної ініціативи, після царського указу. Приводом стала епідемія чуми. Одержавши указ, гетьман Іван Скоропадський надіслав до консисторії відповідний універсал, а консисторія своєю чергою змушена була дати розпорядження гадяцькому, миргородському, опішнянському, полтавському та кобеляцькому протопопам і всім духовним особам попіклуватися про те, щоб «в селах малороссийских попрестали богомерзкие молодых людей сборища, навкулачки и Богу и человекам ненавистные гулянья, прозываемые вечерницы, на которые многие люди молодые и неповстягливые, от родителей своих у мужеска и женска пола дети, по ночам купами собираючися, неисповедимыя безчиния и мерзкия беззакония творяту справуючи себе игры, танци и всякая пиятихи скверный, и воздух оскверняючия песней восклицания у и козлоглосовани, откуда исходят галасиу зачепки до сварок, и заводов, почему пайбарзей последуют и забойства, а найпаче, под час таких нечестивых сборов, разныя делаются ексцесса, яко то блудния грехи, девства растления, беззаконное детей прижитие, отчего през тих же беззаконников частые стаются детогубства». Тогочасні правові норми зобов’язували прочитати цей указ з відповідною проповіддю у храмах, прибити його текст на церковних дверях, а тих, хто продовжуватиме після цього відвідувати вечорниці, слід було двічі попередити, а на третім раз відлучити від церкви.
Намагався заборонити вечорниці і білгородський єпископ Іоасаф своєю настановою духовенству від 10 листопада 1750 р. «Усмотрено во многих городах и селах, - писав він, - что народ, языческого празднования и идолослужения следы храня, делает колыски, называемыярели, и в неделю св. Пасхи, в день св. апостолов Петра и Павла на них качаются, також в неделю св. Троицы празднуют бесовский праздник Березы, и в день св. Иоанна Предтечи Купала, и вечерницы, и песни сквер- ныя, вся же следы идолопоклонства празднует народ от неразумия своего, а священники, по званию своего пастырства, того им не возбраняют».
Як духовенство виконувало архіпастирське послання і як ставився сам народ до втручання в його сімейне та громадське життя, можна зрозуміти з донесення 1750 р. парафіяльного священика із с.Ольшана Харківського повіту в Харківське духовне правління: «Понеже в моем приходе у девицы Ксении Олейниковой вечерницы собирались, то я, по должности своей оную девицу о несобирании оных вечерниц персонально и через нарочно посланных многажды увещевал и города Ольшаной сотнику Ивану Ковалевскому, дабы запре тил оной девице в свою избу вечерницы собирать, я докладывал. Но оная девица Ксения как мого совета, так и сотникова запрещения не слушала. Того ради я, по должности моей, сего декабря, 26 дня причетников из оного собрания молодцов и девок разогнать послал, что и учинено. И сего ж декабря 27 дня, будучи мне у вышепомянутого сотника Ивана Ковалевського, невідомо с какого умысла Харьковского полку подпрапорный Василик Самородский, напав на меня нахально, без всякой моей перед ним винности, матерно бранил и поносил скверними словами, и к грудям моим с тростью прискакивал, и в глаза и по голове ударить замерялся, сказу я: "На что ты вечерницы разгоняешь?" И ежели бы я от его злого намерения под стол не схоронился, то мне главу бы разбил и глаза бы выткнул, отчего мне учинилось немалое безчестив и впредь в исполнения указов опасность».
На щастя, таких анекдотичних випадків було мало, а ревність пастирів у XIX столітті, пригасла, й вони почали ставитися до вечорниць та інших народних свят поблажливо, вбачаючи навіть певну благопристойність у цих звичаях.
Священик Ніконов, описуючи вечорниці українських селян Воронезької губернії у журналі «Етнографічний огляд» (т. З, ст. 32) про їх моральний бік говорить ось що: «Властям, які керують моральним вихованням нашого народу, завжди здавалося й, очевидно, завжди здаватися буде, що українські вечорниці - породження князя пітьми, вир розпусти і загибель всього найкращого в людині [...]. Звідси ті нерозумні старання, від яких парафії більше потерпають, ніж вдосконалюються. Насправді ж вечорниці - це те ж саме в нижчих верствах, що й домашні вечори у вищих, принаймні вони нітрохи не аморальніші за бальні танці й значно моральніші за маскаради, а якщо серйозніше подивитися на наслідки таких веселощів серед тих і інших, якщо розглянути мету зібрання молоді там і тут, то виявиться, що переслідувати на вечорницях абсолютно немає чого, якщо не прагнути ламання національних споконвічних звичаїв, якими народ взагалі не бажає поступатися».
Однак гонителями вечорниць залишались, як і раніше, нижні поліцейські чини, урядники. Наприклад, в одному з номерів Харківської газети «Южный край» за 1885 р. була надрукована кореспонденція з Гаврилівської волості Ізюмського повіту про те, що озброєний нагайкою урядник у супроводі десятських походжає кожного вечора по селу і, заставши молодь на вечорницях, парубків розганяє нагайкою, а дівчат відправляє під конвой у холодну.
Не залишилась у боргу перед вечорницями і радянська влада, яка витравила цей прекрасний звичай ще в 1930-40-х-роках, зламавши всі усталені норми народного життя. Як свідчать інформатори, в хату, де збиралися вечорниці, після того, як розходилася молодь, вривались опричники із сільради, які, погрожуючи і залякуючи всіма способами, штрафували господарів, відбирали майно (подушки, рядна, одежу).
Випадкове фото
Меланка, с.Вашківці, Вижницький р-н Чернівецької обл., 1970-ті роки З приватного архіву Лідії Артюх.