Перша шлюбна ніч по-українськи
«Обряд комори» – це особливий звичай першої шлюбної ночі, який був одним із визначальних в українській весільній обрядовості аж до середини ХХ ст.
Наявність кровотечі у дівчини при першому статевому акті й відсутність такої ознаки у чоловіків призвели до появи в багатьох суспільствах різноманітних узвичаєних форм контролю за сексуальним життям жінки на етапі її переходу від статусу дівчини до статусу заміжньої жінки. У загальноукраїнській весільній термінології таку тематичну групу обрядів умовно номінували як «обряд комори», оскільки ж відомим є звичай стелити постіль молодим саме в коморі.
Взагалі комора – це господарська споруда, у якій зберігали зерно, але під час весілля вона перетворювалася на місце першої шлюбної ночі молодят, де мало відбутися позбавлення молодої цноти. Після завершення обряду сорочку з доказом цнотливості молодої урочисто виносили на загал та демонстрували всьому селу. Сучасній людині такий звичай може здатися варварським, однак наші предки йому надавали виняткового значення, адже від того, чи «розцвітала» на сорочці нареченої «калина» (так називали плями крові на сорочці), залежав увесь подальший хід весілля.
За визначенням А. Байбуріна, комора – це символічний маркер перехідного, лімінального стану нареченого й нареченої: вони вже не були хлопцем і дівчиною, але ще не стали чоловіком і жінкою. Тому для комори притаманними є ознаки «переходовості»: це освоєна територія, де розміщували худобу, харчові запаси тощо, але ще не хата.
Читайте також: Як українці вибирали наречених?
Один із перший детальних описів обряду знаходимо в «Описі України…» Г. Левассера де Боплана ХVІІ ст..: «Коли підходить час класти наречену на шлюбне ложе, жінки, родички нареченого, забирають її і відводять до покою, де роздягають догола і докладно оглядають її з усіх боків, заглядаючи навіть за вуха, у волосся, між пальцями ніг та інших частин тіла, щоб переконатися, чи ніде немає захованої крові, шпильки або шматини, просоченої якою-небудь червоною рідиною. Якби щось подібне знайшлося, весілля порушилося б і зчинилося б велике замішання. Коли нічого не знаходять, на наречену одягають гарну бавовняну, зовсім білу нову сорочку, потім кладуть її у постіль між двома простирадлами і приводять потайки нареченого, щоб ліг разом з нею…
Коли під час щасливого поєднання наречена подасть якийсь знак втіхи, усі присутні одразу ж починають підскакувати і, плещучи в долоні, зчиняють веселий галас. Родичі нареченого, не відходячи, стоять на сторожі коло ліжка, прислухаючись, що там відбувається, чекаючи, щоб відслонити завісу, коли фарс буде закінчено.
Тоді подають нову білу сорочку, а якщо на знятій з неї знаходять сліди невинності, наповнюють увесь дім гучними криками радості і вдоволення, і вся рідня їх підтримує... Наступного дня грають ще один не менш кумедний фарс, що повинен видатися неймовірним тому, хто цього ніколи не бачив. Робиться це так: в обидва рукави сорочки просовують палицю, сорочку вивертають навиворіт і носять наче знамено вулицями міста з великою урочистістю, ніби це прапор з почесними слідами битви, аби весь народ переконався у невинності молодої і чоловічій силі її мужа».
Читайте також: Прикмети і заборони на Слобожанськомй весіллі
«Обряд комори» був широко розповсюдженим на Слобожанщині, однак не мав спеціальної назви. Після вечері «дружко́» і «сва́шки» вели молоде подружжя спати до сусідів у хату чи у свою комору, де молода, за звичаєм, роззувала молодого. У Липецькій слободі зафіксовано нетиповий випадок, коли сам молодий обдивлявся чи немає в його обраниці голки, «…як нечесна, щоб не укололась за-для крові» (за П. Чубинським).
На значній території Слобожанщини цю функцію виконувала «сва́шка», яка дослухалася, чи «готові» молоді, потім виносила сорочку нареченої, а «дружко́» показував її всім присутнім. Подекуди «свашка» оповіщала бабів і чоловіків, «що молоді – уже, то вони вбіжать у хатку, де молоді спали і обдивляться на молоду зо всіх боків, чи чесна». Зокрема, за місцевою традицією, на підтвердження своєї цнотливості молода співала:
Благослови Боже,
Пречистая мати,
Чесному дитяті,
Чесно й заспівати (за П. Чубинським).
Оскільки місце, де ночували наречені, вважали символічним, молодята повинні були три ночі спати в оселі, де пройшла їхня перша шлюбна ніч. На Рівненщині, за матеріалами польових досліджень О. Боряк, молоде подружжя дотримувалося цього звичаю до народження першої дитини.
Звичай «лаштувати постіль» молодим зберігався й у ХХ ст., що входило до обов’язків «сва́шок». На Поліссі І. Несен також констатує звичай перебування в коморі з молодими свах як поодиноке реліктове явище. «На покой» пару, зазвичай, вів «дружко́». За свідченням деяких інформантів, він при цьому слідкував, аби молода роззула молодого й потрусила чоботи, з яких мали сипатися просо та монети, які наречена брала собі. Іноді для підбадьорення пари, яка соромилася нового статусу, «дружко́» зі «свашкою», жартома імітуючи близькість, «гріли постіль» (с. Тополі Троїцького району Луганської області).
Читайте також: "Невістка - чужа кістка", а "приймак - неборак"
У с. Калмиківці Міловського району Луганської області, зі слів Пасічник Анастасії Федорівни 1924 р. н., щодо весілля її батьків занотовано відомості про те, як в першу шлюбну ніч «невістки із свекрами спали». Отже, можна припустити, що такий звичай мав місце в локальній традиції місцевого весілля до кінця 1920-х рр.
Він, вочевидь, декларував визначальну роль чоловіка/свекра в патріархальній родині. У 1942 р. на весіллі самої інформантки А. Пасічник слова старости «Ти, молодий, не мостися із нєвєстою спать, староста перву ніч спить» уже сприймали як жарт. Тобто, власне пам’ять про традицію ще зберігалася, а її практичне втілення ні. Наявні опитування в подальшому жодної інформації щодо першої ночі молодої зі свекром або «старостою» не містять.
Після оголошення результатів першої шлюбної ночі гості ще трохи випивали, закушували, а потім розходилися по домівках до наступного дня. Уночі «дружко́» повідомляв батьків нареченої про її незайманість, з приводу чого раділи. У сл. Кабиченій оприлюднювати дівочу честь «сва́шки» з «дружко́м» мали через 5–10 хвилин (до півгодини) після усамітнення молодих у коморі чи в сусідській хаті, і за умови невинності молодої, парі приносили вечерю, а самі їхали з криками та запаленим шматком тканини, обмащеним у дьоготь, до батьків дівчини (за В. Івановим).
Отже, обряди першої шлюбної ночі передбачали визнання остаточного зближення двох родів і створення нової сім’ї через інтимну близькість парубка й дівчини. У складі цього весільного компонента можна виокремити три ритуальних акти: переодягання молодих, приготування шлюбної постелі, оголошення про «чесність» молодої чи втрату нареченою цноти. За свідченням інформантів, на території Слобідської України, такі обрядові акти, хоча подекуди і зберігали узвичаєне вираження, проте поступово втрачали своє сакрально-ритуальне навантаження (навіть, якщо дівчина виходила заміж уже вагітною, на загал засвідчували її «чесність»). Вочевидь, це було наслідком зміни норм моралі, зокрема і щодо дівочої незайманості, у період руйнування традиційного способу життя, прискорених темпів урбанізації в міжвоєнні та повоєнні роки, складного економічного стану, поширення цивільних шлюбів без обряду та вінчання.
Випадкове фото
Ю. Павлович. Хресний хід на поля