Різдвяне колядування

Колядники. С.Васильківський.

Колядувати українці починали на Святвечір або у перший день Різдва. Здавна виконували цю обрядодію групи чоловіків або парубків, які заходили до кожної хати в селі, славили піснями господарів та бажали добробуту та здоров’я їхнім родинам. За це господарі віддячували колядникам винагородою – смачними продуктами, рідше – грошима. В основі таких ритуальних обходів була віра у магічну ідею «першого дня», тобто здійснення усіх побажань, висловлених на новоліття.

Колядування є справжнім (автохтонним) суто українським звичаєм, який виник на нашій території і не був запозиченим від інших народів. Усе більше дослідників схильні виводити походження (етимологію) цього слова не від римських календ, а від слов’янського кола.

Про що розповідають українські колядки

Календарні обходи з побажаннями добробуту і сімейного щастя з часом зазнали значного впливу християнської релігії. Таким чином утворилися дві форми колядування: світська і церковна. Давні календарні пісні з переважним побутовим, аграрно-господарським змістом поступово витіснялися релігійними колядками, віршами, кондаками, що в їх основі лежало Святе письмо, оповіді про Ісуса Христа, Божу Матір, святих апостолів і угодників.

Читайте також: Святочне дванадцятидення

Поширенню євангельських колядок у широких масах сприяли, зокрема, так звані «Богогласники» і збірники «благоговійних пісень», що з кінця XVІІІ ст. регулярно видавалися в церковних друкарнях. Із друкованих джерел бере початок багато до цього часу популярних в Україні церковних колядок: «Небо і земля нині торжествують», «Дивна новина», «Нова радість стала» та ін. Давно втративши своє авторство, вони фольклоризувалися в побуті. Значною мірою цьому сприяли їх висока музична виразність, щирість почуттів і яскравість поетичних образів.

Звізда

Традиційні новорічні пісні українського народу передусім оспівували людину праці, утверджували ідеали добра, справедливості, миру. Надзвичайно багаті тематика і образний світ колядок та щедрівок. Тут і мотиви створення світу, і сцени мисливського життя, і відображення князівсько-дружинної доби давніх русичів, і розповіді про козацькі військові походи, і картини мирної селянської праці, громадських і сімейно-побутових відносин.

Протягом ХІХ — ХХ ст. різдвяно-новорічні наспіви виконувалися в хаті або перед хатою колективами різного складу: парубками, дівчатами, дітьми, людьми старшого віку, що визначало деякі особливості мелодики, ритму і навіть змісту. Дитячі колядки, як правило, мали спрощену форму — від колядки, власне, тут залишалася лише кінцівка — вимога або прохання про винагороду на зразок:

Коляд, коляд, колядниця!
Добра з медом паляниця.
А без меду не така,
Дайте, дядьку, п’ятака!

Звичайно ватаги (гурти, партії) колядників формувалися за територіальним принципом на окремих вулицях і «кутах» села. Серед учасників обходів обирали старшого — «отамана» («березу») — найкращого виконавця і знавця колядок, а також «міхоношу», який у великому мішку носив за ватагою подаровані господарями продукти. До складу групи нерідко входили музики і танцюристи. У музичному акомпанементі колядок досить широко використовувалися скрипка, бубон, цимбали, сопілка, дзвоники та інші інструменти, але частіше календарні пісні виконували взагалі без музичного супроводу.

Цікавий різновид різдвяних обходів зафіксований на Закарпатті. Тут у рівнинних районах, де поруч проживали українці, угорці та словаки, колядники носили з собою «шархань» (угор. Sarkаny) — маску змії з роззявленою пащею, що пашіла вогнем. Голова фантастичного звіра кріпилася до тулуба, який утворювали дерев’яні або металеві планки, скріплені таким чином, що вони розтягувались і складались, як гармошка. Велика «шархань» могла «вистрілити» на 7 — 10м. Для дітей їх виготовляли значно менших розмірів. Важливо відзначити, що образ легендарної змії — «шархані» — широко відомий у фольклорі Закарпаття й прилеглих областей, що свідчить про його давнє походження.

Читайте також: Українські традиції на Святвечір

Як виготовляли різдвяну зірку

Починаючи з XVII ст. в українських містах, а згодом і в селах до реквізиту колядників увійшла звізда (зірка), відома й іншим європейським народам. Звізда – це християнський символ «віфлеємської зорі», яка за євангельською легендою провістила чудесне народження Ісуса Христа. Виготовляли її зазвичай із решета (обичайки), до якого чіпляли непарну кількість «рогів» (5, 6, 9, 10, 12). 

Шархань. Хустський р-н. Закарпаття

Багаторогі зірки вважалися найбільш вишуканими і престижними. Потім звізду обклеювали кольоровим папером, прикрашали китицями, фольгою, стрічками. До центральної частини часто прикріплювали картинки на релігійні сюжети, а в середину ставили одну чи декілька свічок. В оздобленні зірок використовувалися геометричні й рослинні орнаменти, а також космічні знаки: сонце, півмісяць, зорі, комети. Декоративний узор створювався шляхом вирізування — аплікації (техніка «витинанки») або ж засобами малювання (фарби, туш, чорнило, олівці). Колядні зірки звичайно кріпилися до довгої палиці, яку носив звіздоноша. З маленькими нерухомими зірками ходили діти, в той час як дорослі парубки носили великі рухомі конструкції, що оберталися навколо своєї осі за допомогою нескладного пристрою. Гомінкі обходи колядників зі звіздою були колоритною картиною різдвяних святок. 

Читайте також: Топ 12 страв на Святий вечір

доктор історичних наук