Свято Дмитра

Святий Дмитрій Солунський. Мозаїка з Михайлівського Золотоверхого собору м. Києва

Свято Дмитрія Солунського в українській традиції здавна пов’язане із культом вшанування предків та поминанням душ померлих.

Звичай сезонного поминання покійників добре відомий багатьом народам світу. Існувало вірування, що померлі не зникають назавжди, а продовжують жити, тільки в іншому, потойбічному світі. Вважалося, що там вони стають хранителями природних таємниць, отримують змогу бачити коріння всіх рослин, що ростуть на землі, та можуть опікуватися долею врожаю. Головне – гарно попросити їх про допомогу та принести необхідні жертви.

З історії свята

Вшанування померлих предків завжди відбувалося в листопаді, напередодні зими. З прийняттям християнства цей звичай закріпився за певними датами. Перше листопада стало «Днем всіх святих» у католиків, тобто днем поминання померлих, у тому числі святих, мучеників та всіх вірних християн. Популярне зараз свято «Halloween» є нічим іншим, як передднем цього поминання, а його традиції базуються на давніх ритуалах кельтського свята врожаю.

Дуже яскраво відбувається поминання в Польщі. Першого листопада поляки, які, до речі, мають у цей день вихідний, провідують своїх померлих на цвинтарях. Вони несуть із собою квіти та запалюють ліхтарики. Свічки горять цілу ніч, тому в цей день польські кладовища перетворюються на справжні вогняні сади.

В українців поминальні дні пов’язані з вшануванням пам’яті святого Дмитрія Солунського восьмого листопада. Власне поминальною є Дмитрівська субота – перша субота листопада напередодні свята Дмитра. З ХIV ст. саме цей день був установлений церквою як обов'язковий для осіннього пошанування померлих після того, як у 1380 р. московський князь Дмитро Донський згадав цього дня всіх загиблих у Куликовській битві.

«Святильник Джека». Традиційний хеллоуінський гарбуз зі свічкою

Святий Дмитрій Солунський сам за життя був воїном, тому колись у козацьких селах і містах України цього дня в першу чергу поминали всіх тих, хто загинув на полі битви, боронячи віру та Вітчизну. Після закінчення літургії відбувалися військові паради, так само, як і в дні пам’яті інших святих-воїнів – Івана-воїна та Григорія Побідоносця.

Таким чином, православна традиція молитися за померлих для полегшення їх загробного життя в Україні наклалася на значно давніший культ предків – родителів-заступників. Колись усіх померлих родичів українці називали «дідами». Ця назва і досі зустрічається на території українського Полісся.

Дмитрівські Діди на Поліссі

На Поліссі важалося, що у Дмитрову суботу померлі родичі невидимо навідуються до своїх колишніх осель. З того світу вабить їх сюди солодкий запах свіжоспеченого хліба, млинців чи колива – традиційних поминальних страв в Україні.

Увечері напередодні поминального дня всі члени родини збиралися за столом, і глава родини, помолившись, запрошував: «Родителі-заступники, ходіть разом з нами вечеряти». Перед тим як розпочати трапезу, з «грамотки» зачитувалися імена всіх померлих родичів. Слухаючи імена предків, діти вчилися розуміти, що таке рід, родина. Батьки, які поминали Дідів, сподівалися, що колись так само в родинному колі згадають і їх.

День усіх святих у Польщі

Сідаючи за стіл, продмухували місце на лаві, щоб ненароком яку душу не придавити, вечеря проходила в тиші. Посуд з їжею зі столу не прибирали, а встаючи хрестились і мовчки відходили, щоб невидимі предки могли продовжити трапезу.

Вранці несли панахиду до церкви, брали з собою грамотки і вже разом з усім миром знову молилися за померлих, прохаючи Бога дати спокій їх душам. Після закінчення служби в церкві прийнято було провідувати родичів на цвинтарі. На могилках запалювали свічки та залишали декілька цукерок чи пряників – для душі. Крім того, намагалися саме цього дня роздати милостиню або дати щось бідним «на поману» (щоб вони пом’янули душу).

Подекуди зберігся звичай колективного поминання на кладовищі з відправленням заупокійної служби біля могил родичів.

Крім поминальних традицій свято Дмитра має стосунок і до весільних звичаїв, адже воно було своєрідною межею, до якої можна засватати дівчину, щоб до початку Різдвяного посту відіграти весілля. Тому дівчата намагались всіляко заохотити хлопців якнайшвидше зважитись на засилання сватів, недарма виникла приказка: «До Дмитра дівка хитра, передмитрує і знов хитрує».

Дивіться також: Покрова Пресвятої Богородиці

канд. іст. наук, провідний наук. співробітник відділу "Український етнологічний центр" ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України