Свято Купала в Україні
Cвято Івана Купала або просто Купала належить найдавніших і найулюбленіших у народі свят. Воно має дохристиянське походження і є тісно пов'язаним з культом сонця та аграрною магією.
За старим стилем Купала святкували 24 червня, тож воно припадало на час найкоротших ночей і найдовших днів, коли життєві сили природи досягають свого апогею.
Свято Купала збігається з датою народження св. Іоанна Хрестителя — Предтечі Христового, що, однак, майже не позначилося на його побутових формах. Усупереч церковним заборонам купальські звичаї аж до XX ст. міцно утримували давні дохристиянські елементи солярного культу, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів.
За даними археології, традиція купальських вогнів в Україні нараховує близько трьох тисяч років. Уночі, напередодні свята, їх розкладали на пагорбах, у лісі, на вигоні, по берегах річок та озер. Матеріал для багаття — солому, хмиз, непридатні для використання дерев’яні знаряддя та господарський інвентар – намагалися заготувати заздалегідь, нерідко вдаючись до ритуальних крадіжок. З цим звичаєм пов’язане відоме прислів’я: «Сторожи на Калиту ворота, а на Купала — колеса».
Запалювання «живого» вогню на святі літнього сонцестояння за традицією доручали кільком поважним старшим чоловікам, які робили це одним із примітивних способів (тертям, висіканням). Купальському вогню приписували життєдайну й очисну силу. Зокрема, матері спалювали на ньому сорочки своїх хворих дітей, сподіваючись на їхнє швидке одужання. Крім того, вважалося, що стрибки через вогонь допомагають позбутися чар і безпліддя. І.Франко повідомляв, що на Прикарпатті через купальську «субітку» (багаття. — О. К.) «пастухи скачуть, щоб весь рік були здорові, і переганяють також худобу, щоб її чари не брались». Залежно від того, наскільки вдалим був стрибок через вогонь, дівчата й парубки робили висновки про своє майбутнє. Цим прогнозам раніше надавали серйозного значення, і лише з часом вони перетворилися на молодіжну забаву.
Солярну природу купальських вогнів підтверджує також звичай скочувати з гір запалені старі, попередньо змазані дьогтем або смолою колеса від возів. Цей давній звичай наприкінці XIX ст. спорадично фіксувався на Правобережжі та Лівобережжі. У селах Покуття від Івана до Петра молоді люди бігали по полю з запаленими віхтями соломи, прикріпленими до кінця жердин. Усі ці дії символізували річний рух сонця і були спрямовані на стимуляцію врожайності землі.
Крім вогню, очисними й лікувальними властивостями наділялася купальська вода. Аж до початку XX ст. у деяких місцевостях Харківської, Катеринославської, Полтавської, Київської губерній було заведено купатися перед стрибками через купальський вогонь. На Поліссі та в Карпатах обмивалися в проточній воді до схід сонця або зі сходом сонця у день Іоанна Хрестителя.
Чудодійною вважалася й купальська роса. Ті, хто прагнув стати багатим і здоровим, збирали її на луках за допомогою скатертини або рядна. Існувало повір’я: якщо на Івана Купала по росі протягнути полотно або мотузку з чужого поля на своє, можна переманити врожай сусіда. Щоб запобігти цим зловмисним діям, до яких, за переказами, були схильні передусім відьми й чарівники, люди пильно охороняли хлібні ниви.
Особливу принадність святу літнього сонцестояння українців надавали обряди та ігри, що розгорталися навколо символічного деревця — «купайла», «купайлиці», «гільця», «марени» тощо. Зрубати його звичайно повинні були парубки, а прикрасити — дівчата. Залежно від місцевої традиції для цього використовували гілки верби, берези, ясеня, черешні, сосни та інших дерев, їх вбирали польовими і луговими квітами, овочами й фруктами, а також паперовими стрічками, фарбованою стружкою, запаленими свічками.
Обряди з купальським деревом первісно мали магічну спрямованість, але з часом трансформувалися в дії розважально-ігрового плану. Одягнувши вінки з живих квітів, дівчата водили навколо гільця — купала — танці й співали пісень, у тематиці яких переважали мотиви кохання, сватання, майбутнього шлюбу, наприклад:
Над Дунаєм вербонька стояла,
А на ній зозуленька кувала,
Росою Івана вмивала.
Під вербою Галина стояла,
Вишиваний рушничок держала,
Вона його Іванові подарувала,
Ще й до нього стихенька примовляла:
— Вмивайсь, Іванку, біленько,
Витирайся цим рушничком чистенько:
Зрубай мені цю вербоньку низенько,
Постав її, Іванко, в садочку,
А я вберу з дівчатами Купайлочку.
Характерним епізодом купальського ритуалу було ігрове суперництво між дівчатами й парубками. Останні намагалися відібрати у дівчат ошатне деревце й зламати його. Щоб перешкодити цьому, в окремих регіонах виготовляли спеціальні дублікати купайла з будяків, терну, кропиви. Під час ігрової боротьби за головний атрибут свята, який, на думку дослідників, був не лише символом рослинності, а й символом дівоцтва, обидві сторони обмінювалися жартами й піснями-дражнилками. Наприклад, співали:
Ой сьогодні Іван, а завтра Мартин,
— Кидало хлопців через тин,
Кидало ними, мітало,
Поломило дівчатам Купало...
Купальському деревцю приписували важливу аграрно-магічну роль. У багатьох місцевостях його купали у воді, а потім ламали на шматки так, щоб кожній дівчині дісталася гілочка. Звичайно ці гілочки несли на городи й залишали там, щоб краще в’язалися огірки. В інших місцях їх затикали під стріху, «щоб дощ пішов», «щоб багатство велося», або кидали в річку. У приморських селах Одещини молодь вивозила уквітчане дерево на шаландах у море і там топила його.
На півдні Поділля, де росло багато вишневих і черешневих садів, набула розповсюдження своєрідна модифікація купальського деревця. Зрілі плоди зривали разом з черешками і за допомогою ниток рядками прив’язували до прутиків лози. Обвиті зверху донизу вишнями прутики згинали в кільця — «баранці» або залишали прямими — «сосонка», «качанчики». Ці їстівні святкові атрибути дарували і дітям і дорослим.
Етнографічні описи ХІХ — ХХ ст. поряд з купальським деревцем нерідко згадують різноманітні ритуальні антропоморфні зображення. Звичайно це була солом’яна лялька, вбрана в жіночий одяг, прикрашена квітами, зеленню, стрічками та ін. З нею обходили село, стрибали через вогонь, а потім разом з деревцем спалювали або кидали в річку. Подекуди біля антропоморфної фігури встановлювали стіл з напоями та стравами, якими пізніше пригощалися учасники свята. Усі ці деталі дозволяють у загальних рисах реконструювати язичницький ритуал жертвопринесення. Але кому? Семантика купальських антропоморфних зображень залишається нерозгаданою. Хто стояв за ними — давньослов’янський бог усього сущого на землі — Род, богиня кохання й шлюбних союзів — Лада, божество зими і смерті, інкарнація плодоносної землі? Дискусія з цього питання ще не завершена.
У народі існувало чимало вірувань, пов’язаних із купальською ніччю. Вважалося, що у цей час звірі говорять людським голосом, дерева переходять з місця на місце а «нечиста сила» прокидається. Крім того, люди вірили, що в такий містичний час можна вгадати свою долю. Ворожили переважно дівчата і використовували для цього вінки, сплетені з польових і садових квітів, їх кидали в річку й спостерігали, як вони пливуть: чий вінок плив найшвидше, та й найшвидше вийде заміж.
Стежили також за тим, до якого берега прибився вінок, адже саме з того боку повинен був з’явитися майбутній наречений. У деяких місцевостях дівчата пускали на воду по два вінки: один — за себе, другий — за свого коханого. Якщо вінки сходилися на воді, це означало утворення пари. Подекуди під час ворожіння дівчата пірнали у вінках у воду, щоб вінок сам залишився на поверхні води й поплив за течією. Географія найбільш інтенсивного побутування дівочих ворожінь на вінках, які вже в XIX ст. значною мірою трансформувалися в розважально-естетичне дійство, включала Центральне Правобережжя й Поділля, північну і центральну зону Полісся, а також центральну і східну частину Лівобережної України.
На Купала, як і на русальному тижні, намагалися заручитися підтримкою померлих родичів. У деяких селах житомирського Полісся існував звичай, за яким прикрашене свічками гільце носили на кладовище, набирали землі зі свіжих могил, а повернувшись у село, насипали її під ворота на кожному дворі. За повір’ями, ці чаклунські дії допомагали виявити відьму й змусити її вийти з хати.
У купальському фольклорі узагальненою персоніфікацією сил зла, ворожих людині виступає відьма. Одна з пісень закликає парубків «смоли брати, відьмі очі заливати». Усна традиція українців інкримінувала відьмам насамперед те, що вони «псували» чужих корів, забираючи в них молоко. З цією метою чарівниці, нібито змінивши свій вигляд, проникали вночі до хліва. Особливу небезпеку для худоби вони становили в купальську ніч, тож проти них застосовували різноманітні апотропеїчні засоби (кропиву, мак, цвіт коноплі, осиковий кілок, хрести та ін.). Крім того, в Україні широко побутувала віра у те, що відьми періодично влаштовують свої зібрання (шабаші, сейми, бали) на голих вершинах гір, де вони спочатку радяться, а потім під керівництвом «відьмака» (чоловічий аналог відьми), влаштовують дикі оргії, грища, б’ються дерев’яними мечиками від терниць. Зокрема, чимало легенд було складено про Лису гору в Києві. Сюди, за народними повір’ями, у ніч на Івана Купала злітаються відьми не лише з ближньої околиці, а й з віддалених місцевостей України, Білорусі, Литви.
У народі вірили, що зібрані на Купала трави (розрив-трава, чорнобильник, ведмежі вушка, любисток та ін.) мають особливі цілющі властивості. Найціннішою рослиною у цей день вважалася квітка папороті, що нібито розквітала опівночі й тут же опадала. Вважалося, що той, хто зуміє зірвати маленьку жовту квіточку, отримає чарівну силу, яка дозволяє знаходити зариті в землі скарби, вгадувати долю людей, лікувати хвороби тощо. У народних легендах розповідається, що здобути цей талісман, який перебуває під охороною нечистої сили та ще й дрімучому лісі, дуже важко, тому на це наважувалися лише найсміливіші. Втім, хоч володіння казковою квіткою могло принести багатство, але воно не гарантувало щастя. Цей трагічний мотив знайшов яскраве художнє втілення у відомій повісті М. Гоголя «Вечір напередодні Івана Купала».
Опісля безсонної купальської ночі та завершення основних ритуалів було заведено зустрічати схід сонця. Говорили, що у цей ранок воно нібито танцює: «грає — Купайла звеличає».
Випадкове фото
