Свято Маланки
Пережитки язичницької архаїки законсервував у собі карнавальний новорічний обряд «Маланка», або «Меланка», який відзначають у день Святої Меланії 13 січня.
У недалекому минулому цей звичай був розповсюджений на значному просторі України — від Карпат до Слобожанщини. Внаслідок тісних і тривалих етнокультурних контактів українців із східнороманським населенням новорічна «Маланка» отримала певне розповсюдження серед молдаван і румунів, у яких зафіксовані її сучасні варіанти і версії.
Структура традиційних карнавальних образів «Маланки» багатопланова і відображає різні етапи уявлень людей про навколишній світ. Вона включає в себе маски тварин — «кози», «коня»; «бика», «журавля»; пов’язані з культом предків маски «баби» і «діда»; демонологічних персонажів — «чорта» і «смерті»; соціально-побутових — «піп», «пан», «економ», «жандарм»; етнічні — «єврей», «турок», «циган», «гуцул» та ін.
У карпатсько-придністровському регіоні згідно з давньою традицією роль «Маланки» (головного обрядового персонажа) виконував неодружений хлопець, переодягнений у жіночий костюм. Кількість масок залежала від місцевості та істотно варіювалась. У характері організації і поведінці українських колядних дружин — «маланкарів» — чимало спільних рис з болгарськими «кукерами», румунськими «келушарами», молдавськими «мошами» та іншими ритуальними спілками парубочої молоді Карпато-Балканського регіону.
Походження обряду «Маланки» вивчене ще недостатньо. Його джерела, як і джерела обряду «Коза», сягають глибинних пластів слов’янського язичницького світогляду, а, можливо, й взагалі індоєвропейських уявлень. Первісна функція святкових церемоній — заклинально-магічна. За допомогою пісні, слова, танців, певних ритуалів члени сільської територіальної общини — «громади» — намагалися забезпечити здоров’я, врожай, добробут, приріст сім’ї, домашньої худоби у Новому році. Характерні в цьому плані такі символічні дії ряджених, як оранка по снігу, імітація сівби і молотьби, танці-стрибки на току тощо, покликані «пробудити землю» і сприяти досягненню багатого врожаю. Існують підстави вважати, що за фольклорними персонажами «Маланки» та її супутника «Василя» криються міфологічні образи давніх слов’янських божеств — Макоші і Велеса. Звичайно, ця реконструкція носить гіпотетичний характер і вимагає більш детальної аргументації.
Читайте також: Обряд "водіння кози"
Уже в XIX ст. обряд «Маланка» суттєво трансформувався, перетворившись на святкову розвагу, своєрідний сільський карнавал, домінуючу роль в якому відігравали шлюбні мотиви (учасники обходів відвідували в першу чергу двори, де були дівчата, які досягли шлюбного віку). У супроводі музик і хору співаків ряджені цілу ніч ходили селом. Під вікнами обов’язково виконували ритуальну пісню про Маланку-Подністрянку. Вона розповідає про молоду господиню, яка в одних варіантах випасала качурів або коней, у других — «шовки пряла», у третіх — «біль білила» тощо.
Увійшовши до хати, масковані учасники процесії розігрували веселі сценки. Відповідно до законів карнавальної інверсії Маланка зображала господиню, яка все робить не до ладу. Вона миє піч водою, б’є посуд, лавки підмазує глиною, підмітає сміття від порога на середину хати тощо. Карикатурний портрет «гулящої та ледащої молодиці» немовби слугував попередженням для дівчат, що стояли на порозі шлюбного життя. Таким чином, в ігровій формі учасники рядження по-своєму утверджували норми народної моралі, виконували певну виховну функцію.
Читайте також: Традиції щедрування в Україні
Знайшли відображення в ритуалі «Маланка» й пережитки культу предків. За давніми міфологічними уявленнями кілька разів на рік, на великі свята, померлі підіймаються з могил, щоб провідати своїх близьких. Належність персонажів рядження до вихідців з «того світу» відтворюється в обряді «Маланка» за допомогою символіки «антиповедінки», складовими компонентами якої були ритуальні бешкети, ритуальна крадіжка, ритуальне лихослів’я тощо. Увечері на Маланки в селах практикувалися жартівливі крадіжки речей, господарського інвентаря, худоби тощо. Сусіди «крали» в сусідів, дівчата у хлопців і навпаки. Усе забране в новорічну ніч поверталось господарям, але для цього їм необхідно було заплатити викуп, тобто пригостити. У деяких місцевостях ігрові крадіжки з двору дівчини вважались прелюдією майбутнього сватання.
Таким чином ритуальне переодягання ряджених на свято Маланки має давнє язичницьке походження і пов’язане з культами предків та родючості.
Випадкове фото
