Свято Семена

Преподобний Симеон Стовпник

День Семена, що відзначається 14 (1) вересня, розпочинає календарний цикл осінньої обрядовості українців. Таку назву свято має у народі, а в релігійній літературі воно йменується днем Преподобного Симеона Стовпника і матері його Марфи. Із церковних джерел відомо, що Симеон був християнським подвижником, який майже все своє життя присвятив Господу, зокрема 47 років молився в келії, збудованій власноруч на чотириметровому стовпі (тому й Стовпник).

Цей день ознаменовував закінчення літа та прихід осені, був початком змін у життєдіяльності людини (у звичаях, побуті, господарстві), тобто ніс символіку обрядів “переходу”.

На Семена у давнину проводили ініціацію молодих княжичів. Їх в урочистій церемонії верхи на коні везли до церкви, де після служби відбувалося їхнє посвячення представником вищого духовенства. У козацькій Україні цього дня справляли пострижени юнаків і вперше садовили їх на коні. Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. «садили на коня», або «княжили» сільських хлопчиків семирічного віку. Їх підстригали як дорослих, одягали нові штани й пояс, садили верхи і тричі обвозили по колу.

Такі обряди символізували перехід від одного вікового стану до іншого. Обрядове стриження волосся у посвячуваних означало їх символічну «смерть» і потрапляння в «інший» світ, а кінь – виступав ритуальним перевізником ініціанта, будучи міфічним посередником між трьома вимірами (богів – людей – мертвих).

Волинський селянський хлопчик на коні. Мал.1894 р.

Зі святом Семена пов’язували своє професійне життя сільські майстри: за роботу бралися столярі, стельмахи, ковалі й ткачі. Увечері вони збиралися в шинку і «засиджували вечір» з горілкою. У середовищі ремісників до цього дня були приурочені давні звичаї вшанування вогню, при якому працювали впродовж довгих осінніх вечорів. Ще за часів Київської Русі на Поділлі в цей час ставили гарно уквітчену велику свічку, полум’я від якої ніби доповнювало вже не таке тепле сонячне проміння.

У давнину 1 вересня (за ст. ст.) гасили всі вогні у селі й тертям добували Новий вогонь, полум’я якого вважали рятівним проти всіляких заразних і падіжних вороб. У Києві, на Подолі, у добу Середньовіччя, напередодні Семена, відбувалося базарне свято «Весілля свічки», або «Свято свічки», що збереглося ще з дохристиянських часів. Увечері збиралися гурти містян, приходили зі своїми прапорами члени братств та ремісничих цехів. Вертепний обряд «Свято свічки» нагадував традиційне весілля: учасники переодягалися в образи «батька», «матері», «дружки», «боярина», «світилки», «свата», «свахи» та інших персонажів. Це був своєрідний карнавал вогнів на київських торгових площах. Дійство символізувало в народі вшанування обрядового вогню. В окремих районах Полісся подібне святкування зберігалось до 30-х рр. ХХ ст. під назвою «женити свічку». У кожній хаті урочисто запалювали «посвіт», «лучник», «каганець», що мав горіти аж до Великодня.

Звичай «женити свічку» найдовше зберігся у середовищі народних умільців, які працювали допізна. Вони вірили, що виконання обряду мало сприяти успіху в ремеслі. При запаленій свічці на Поліссі кожен майстер намагався «засидіти вечір» – розпочати якусь роботу, щоб і надалі таланило.

Обрядодійство “Весілля свічки” у Національному центрі народної культури "Музей Івана Гончара". Фото Б.Пошивайла. 2015 р.

У день Семена закінчувалися «вулиці» і розпочиналися традиційні «вечорниці», що побутували на значній території України (центральні регіони, Полісся, Слобожанщина). Цей складник молодіжної культури давав змогу хлопцям та дівчатам досить повно реалізувати потребу у спілкуванні з протилежною статтю. Головний акцент вечорниць зміщувався з трудового виховання на сферу комунікативну (спілкування, кохання, заміжжя). Молодь у цей період отримувала певну свободу дій, уже не перебуваючи під постійним контролем батьків, і, тому, закономірно, зростала міра їх особистої відповідальності за власні вчинки та поведінку.

Читайте також: Що таке вечорниці?

На Семена також відбувався обряд посвяти в парубоцтво, коли ще зовсім молодих хлопців (називали їх «кашоїдами») приймали до парубочої громади. На Вінниччині у 1880-х рр. М.Грушевський зафіксував такий обряд під назвою «коронування» – хлопці підносили посвячуваного на руках, співаючи величальну пісню: «На конику удалець, Що за диво удалець, Наш Іван (ім’я хлопця) молодець!». Так здійснювався символічний перехід від однієї вікової групи до іншої.

Своєрідні ініціації вступу до громади були і серед дівчат. Остання мала на перші свої вечорниці принести у хустині горщик з вареною кашею і поставити його на столі. Сходилися хлопці і відбувалося «торгування» каші, хто давав більше грошей, той бив горщик, а гроші віддавав дівчині, яка всіх пригощала кашею. Відтак вона ставала членом гурту і мала право відвідувати його збори.

Горобець

За народними спостереженнями, по селах саме в цей час значно меншало горобців. Тому, розвинулося вірування, що їх по населених пунктах Семен розподіляє. Якщо не відзначити свята, то цих птахів можуть наслати злі сили на посіви. Окрім горобців, споглядали також і за ластівками. Загальнопоширеним було повір’я, що ластівки не відлітають у вирій, а зимують на дні криниць, річок, озер або моря, з’єднавшись одна з одною у вигляді ланцюжка.

На Лівобережжі на Семена виганяли ввечері з хати мух, бліх – щоб не водилися. Робили це полиновим віничком. Старші люди примовляли: «Киша мухи до Степухи, а ви, блохи, до Явдохи». На Сумщині вимітали комашню і ставили біля порога віник, щоб назад не вертали, а ще посипали крейдою від печі до порога, – щоб у хаті було чисто.

Цього дня прогнозували майбутні посіви озимини, а також погоду. Якщо на Семена був ранковий дощ – треба сіяти зранку, як в обід – середньо, а вже як увечері – пізно. На Гуцульщині передбачували майбутній урожай: «Як на Сімеона Стовпника ладно, то той рік, що йде, буде урожійним». На заході України селяни від Семена починали копали картоплю, хоча нині цей процес відбувається раніше, у зв’язку із змінами кліматичних умов. Зібравши урожай, у полі розкладали вогнище, пекли нову картоплю, їли її та гріли руки, «щоб не мерзли взимку».

Отже, день Семена ознаменовував перехід від літа до осені, і ці зміни впливали як на природу (поведінку птахів), так і на побут, господарство і духовну культуру людини. Відбувалося поступове завершення польових робіт і початок ремісничої діяльності, запалювався «перший» вогонь, дещо вивільнялась молодь для організації свого дозвілля, семилітніх хлопчиків вперше «садили на коня», а юних парубків і дівчат приймали до гуртів однолітків.

канд.іст.наук, н.с. відділу "Український етнологічний центр" ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України