Свято Василя

Посівальники

Загальносільські ритуали свята св. Василія (Василя) були логічним продовженням карнавальних обходів з «Маланкою» і проводилися 14 січня по всій території України.

За традицією після короткого відпочинку ряджені сходилися на загальний збір в умовленому місці, зазвичай на схрещенні доріг, адже саме в таких місцях у дохристиянські часи проводилися різноманітні колективні обрядодії. Поступово тут збиралися всі жителі села від малого до великого. Такі общинні свята відомі в південно-західних районах України під назвами «схід», «пляс», «данець» (від східнороманського dans — танець). Класична форма їхньої організації — коло. У центрі його звичайно розташовувалися музики і парубки, на певній відстані від них стояли дівчата і представники всіх інших статево-вікових груп. Танці відбувалися в просторі між внутрішнім і зовнішнім колом. Подібні загальносільські розваги просто неба влаштовувалися декілька разів на рік у найбільші свята. Чіткий порядок і етикет їх організації відображав патріархальні основи громади. У ролі організаторів таких заходів виступали об’єднання чоловічої молоді — парубочі громади, а їхній лідер — «береза», «калфа» тощо — виконував функції громадського розпорядника і церемоніймейстера. Специфіка новорічного «сходу» полягала в тому, що парубки приходили сюди в масках, що надавало танцям особливого карнавального колориту.

Читайте також: Обряд "водіння кози"

Посівальники. Полісся

Турніри ряджених

В окремих селах Прикарпаття, Північної Буковини, Поділля до наших днів збереглися турніри ряджених, які мають характер загальносільського публічного видовища і є важливою складовою частиною новорічного свята Маланки-Василя. Ритуальні змагання, пов’язані з культом родючості й померлих, сягають своїм корінням епохи первіснородового ладу. Про цей традиційний інститут неодноразово згадували давньоруські літописи, билини, історичні пісні. Сьогодні, як і в минулому, у новорічних змаганнях з боротьби беруть участь ряджені парубки з різних кутків села, що змагаються між собою. Від кожної з них у турнірі представлена одна або кілька масок. Найчастіше це ряджені «ведмідь», «дід», «циган» та ін. (виконання цих ролей доручали найсильнішим парубкам). За старовинним звичаєм «маланкарі», які програли змагання, повинні пригостити своїх більш щасливих суперників, а «куток»-переможець отримує право провести в себе загальносільські святкові танці. Подекуди зафіксовані випадки, коли ритуальними суперниками ряджених хлопців виступали одружені чоловіки. У таких випадках святкові змагання набували відтінку ініціальних випробувань молоді.

Читайте також: Свято Маланки

Звичай полазника

З днем Василя пов’язаний звичай «полазника» (першого відвідувача). Ним могли бути не лише люди, а й домашні тварини: кінь, півень, вівця та ін. Їх заводили в хату, вірячи, що це принесе добро людям і тваринам. У минулому звичай новорічного полазника-тварини дотримувався не лише в побуті селян, а й представників панівних верств (духівництва, поміщиків). Письменник А.П. Свидницький, пригадуючи свої дитячі роки, проведені в с. Маньківці Гайсинського повіту Подільської губернії, де його батько був священиком, занотував: «Вийшовши з церкви, слуги беруть коня, вола і барана, де є ця худоба, прикрашають їх поясами, колоссям, калиною, барвінком і в такому вигляді уводять до кімнати поздоровити господаря з новим роком, новим щастям. Замічають при цьому, чи густе, чи рідке щастя буде».

Посівальники. Полісся

Посівання

Виразний аграрно-магічний зміст носив обряд «засівання», «посипання», відомий не лише в Україні, а й у всіх східних слов’ян. Посипальники (хлопчики 7-14 років) починали ходили по селу ще вдосвіта. У руках вони носили торбинки або рукавиці, наповнені зерном. Зайшовши до хати, посипальники здійснювали символічне засівання, яке супроводжувалося традиційними побажаннями на зразок: «На щастя, на здоров’я, на Новий рік. Роди, Боже, жито, пшеницю, на загороді бика й телицю, на кошарі барана й ягницю, у запічку дітей копицю». Звичайно формула цих поздоровлень була більш короткою: «Сію, сію, повіваю, з Новим роком вас вітаю!». У кожній хаті посипальників приймали як найдорожчих гостей, просили їх до столу, «щоб добре все сідало» або «щоб свати сідали» — так говорили у хаті, де жили незаміжні дівчата.

Читайте також: Традиції щедрування в Україні

Нерідко хлопчики-засівальники наслідували квоктання курей, а дорослі, жартуючи, смикали за їх чуби чи вуха, «щоб курчата були чубаті й волохаті». У деяких регіонах перший засівальник мав обмолотити макогоном (качалкою) сніп жита, який стояв на покуті від Різдва. Після закінчення всіх обрядових дій господарі частували посівальників, а також давали їм різні гостинці, а часом й дрібні гроші.

Посівальники

Зерно, яке посівальники розкидали по хаті, за повір’ям, мало велику «помічну» силу і тому його використовували як магічний засіб. Господині годували ним курей «аби краще неслися», давали його худобі «щоб була здорова», особливо в тих випадках, коли корова мала розтелитися. Ці ж зерна господарі ретельно зберігали до весни і тоді, змішавши з іншим зерном, розпочинали першу сівбу.

З Новим роком, як і з Різдвом, пов’язано чимало прикмет про погоду й успіхи в господарстві. На Полтавщині спостерігали рух хмар у ніч на 14 січня: хмари з півночі означали, що буде врожай на озимину, з півдня — на ярину. Тоді ж намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього на вулиці лишали на ніч пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса тощо. Вважалось, що краще вродить та культура, на яку випав іній.

доктор історичних наук