Свято Юрія

Святий Юрій, ікона з церкви Св.Якима та Анни зі с.Станиля, Львівської обл.

Чимало звичаїв і обрядів було пов’язано з весняним святом Юрія (6 травня). У народній свідомості Юрій був покровителем диких звірів і захисником домашньої худоби.

Цього дня зранку освяченою вербою вперше виганяли корів у поле на «юр’ївську росу», яка, за народними віруваннями, мала чудодійну силу. «Юріївською росою» вмивалися дівчата, щоб бути красивими.

Українці Закарпаття, виганяючи перший раз корів на пасовисько, одягали на них вінки з квітів, «щоб корова була парадна для Юрія». Турбота про худобу виявлялася і в тому, що на ніч господарі запалювали в хліву свічку, обсипали корів свяченим маком, виконували інші магічні церемонії, щоб захиститися від підступних намірів відьом.

На Юрія намагалися визначити майбутню долю домашніх тварин. Наприклад, у Куп’янському повіті Харківської губернії біля воріт на землю кидали червоний пояс й дивились: якщо корова не зачепить його ногами, то буде весь рік здоровою і її не зачепить дикий звір.

Важливе аграрне значення цієї віхи народного календаря виявлялося в спостереженнях за станом сходів посівів. Вірили, що якщо «на Юрія сховається у житі кура», буде добрий урожай. З магією родючості був пов’язаний звичай кидати в озимину кістку від м’ясної страви (найчастіше — кістку великоднього поросяти). У багатьох місцевостях України, вийшовши з хати в поле оглядати жито, качалися по землі, що, за повір’ям, мало забезпечити багатий урожай. 

Ватаг підпалює ватру на свято Юрія.

За свідченнями М. Максимовича з Наддніпрянщини, дівчата після обіду на Юрія виходили качати крашанки в поле й там закопували їх у землю до початку жнив.

Зі святом Юрія у бойків пов’язані дівочі ігри під назвою «Ляля», в яких простежуються ремінісценції якогось давнього жертовного обряду. Дівчата вибирали між собою найкрасивішу — «Лялю», прикрашали її квітами, вінками, саджали на пень, ставили перед нею у мисці сир і масло. Потім бралися за руки, ходили навколо «Лялі» з піснями. На завершення «Ляля» обдаровувала подруг квітами і вінками, які намагалися зберегти до наступного року. За повір’ям, вони мали силу приворожити наречених і сприяли збереженню дівочої краси і доброї слави.

На Гуцульщині напередодні Юрія розкладали багаття на городах, подвір’ях, нерідко біля хліва або загону для худоби — «Юрика палили». У деяких місцевостях цей вогонь звичайно запалювали дівчата на виданні. Парубки ж ходили від багаття до багаття, вибираючи собі наречену.

"На Юрієву росу"

За народними уявленнями українців, як і східних слов’ян у цілому, Юрій вважався подателем весняної вологи, необхідної для розвитку посівів. До цієї дати приурочувались спеціальні пісні, в яких звертались до святого з проханням узяти ключі й «відімкнути» землю, щоб випустити теплу росу, тепле літо.
Невдовзі після свята Юрія в карпатських горян (гуцулів, бойків, лемків) урочисто відбувався щорічний вигін худоби на високогірні пасовиська — полонини.

Полонинський хід супроводжувався релігійно-магічними церемоніями, грою на трембітах і флоярах, стрільбою з рушниць і пістолів, співом коломийок. За традицією старший вівчар — «ватаг» — запалював на пасовиську ритуальний вогонь — «ватру», який не повинен був загаснути протягом усього періоду літнього утримання овець. Цей «живий» вогонь охороняв отару від диких звірів та інших нещасть. Восени на честь вівчарів влаштовували свято повернення з полонини.

доктор історичних наук