Традиційна українська кутя

Кутя. с.Новопокровка, Харківська обл., 2014. Фото з приватного архіву Дз.Ганус

Кутя – це ритуальна різдвяна страва. Її символічне значення було настільки сильним, що й самі свята в народі називали відповідно «Багата кутя» і «Голодна кутя». 

На півночі Лівобережжя кутю варили й на Щедрий вечір – Новий рік. Зварену товчену пшеницю (або ячмінь) заправляли маком, горіхами, по-можливості родзинками (ізюмом), медовою ситою. Бідніші замість сити заливали кутю узваром.

Страви із зернових, каші, були взагалі характерні для традиційної української кухні, як повсякденної, так і обрядової. Хлібне зерно символізувало багатство, добробут, продовження людського роду, щастя; горіхи – благоденство і плодючість; мед – «солодке» життя і безтурботність; мак, за народним повір’ям, служив оберегом від нечистої сили. Це набувало особливого значення саме під час зимових свят (Різдво, Новий рік, Водохреще), котрі припадали на період зимового сонцестояння і, вірогідно, беруть свій початок ще з дохристиянського календаря.

Згадки про кутю зустрічаються і в давньоруських джерелах: “Съваривше пшеницоу ти тоу сьмять съ медъмъ, предъставиши на тряпезе братии”, “Коутья... поставиться въ блюдехъ съ медомъ, и съ сушенъмъ винъмъ (виноградом), и съ ореховы ядръци”. Підтвердженням цьому є й аналогічні страви різних за віросповіданням і віддалених територіально народів.

Читайте також: Топ 12 страв на Святий вечір

У китайській ритуальній кухні до Нового року готують «лабаджоу» з рису, різноманітних фруктів, горіхів тощо, а в Греції – «панспермію» із варених круп різних злаків з маком і фруктами. В Україні на куті ворожили про майбутній урожай. Якщо у печі крупа, зварившись, підіймалась горбочком над горщиком, вірили, що жито цього року вдасться і стоги будуть «горбаті», тобто великі й повні. Збирали зверху трохи підсушені зерна куті і відносили їх на подвір’я курям. При цьому курей не можна було скликати, а слід було просто кинути їм пшеницю чи ячмінь. Якщо птиця швидко збігалася до їжі, це мало свідчити про її добру плодючість у новому році. 

Святковий стіл

Господар хати або хлопчик із родини, надівши рукавиці (не голими руками!), брав миску чи горщик з кутею і відносив на стіл. Слідом бігли діти, квокчучи «кво-кво-квок!», щоб майбутнього року добре велися курчата. Хазяїн же примовляв: «Скільки в цьому горшку кутенят, стільки щоб я мав телят і ягнят, курчат і поросят, гусят і каченят!». Хазяйка відразу після цього накривала кутю трьома круглими калачами або книшами до вечері. Поруч умощували вбраний у стрічки й квіти Сніп (Дідух, Дід, Коляда) – символ майбутнього врожаю і глечик з узваром.

Кутею розпочинали святу вечерю і різдвяний обід. Після вечері у ніч на Різдво кутю у мисці лишали на столі, поклавши поруч ложки, з вірою, що покійні предки прийдуть її куштувати. Залишки куті стояли на столі всю ніч, ложки теж не прибиралися. Вірили, що цієї ночі до хати злітаються душі покійних родичів, і кутя ставала почастунком для них. Вранці приглядалися, чи ложки лишилися у тій самій позиції, в якій їх залишила господиня. Якщо якусь ложку знаходили перекинутою, це означало, що «родителі» прийняли почастунок, не сердяться на своїх живих потомків і будуть їм допомагати. Звичайно, ці уявлення є відгомоном дохристиянських вірувань, притаманних багатьом народам світу. Залишали дари душам у вигляді різдвяної вечері і у Франції, і в Богемії, і у Сербії тощо.

На другий день Різдва кутю, за українською народною традицією, носили бабам-бранкам, хрещеним батькам, родичам разом із вечерею. І сьогодні в місті і в селі на Святвечір варять кутю та урочисто несуть її своїм рідним. 

кандидат історичних наук