Традиційні меблі в інтер’єрі подільського сільського житла

Стіл. Етнографічний музей с. Буша Ямпільського р-ну Вінницької обл. Фото О.Головка. 2013 р.

Сільські меблі – лави, ліжка, софи, столи, скрині, мисники, – становили невід’ємну частину інтер’єру традиційного житла подолян.

Вони мали не лише практичне призначення, а й слугували виразниками народних уявлень про комфортний побут, несли певне художньо-мистецьке навантаження. Більшість меблів мали своє усталене місце, що було пов’язано з чітким однотипним плануванням житла, що зберігалося протягом тривалого часу, аж до середини ХХ ст.

Лави

Практично у кожній селянській хаті стояли дерев’яні лави, що могли бути «нерухомими» і «рухомими». Розташовувались вони вздовж чільної і причілкової стін житла. Давнішим типом були «нерухомі» лави, які виготовляли з грубих широких дубових дощок, що ставились на закопані в долівку дерев’яні ніжки. Їх робили одразу після будівництва хати ті ж майстри, що її зводили, або й сам господар. «Нерухомі» лави поступово «розвинулись» у переносні (рухомі), що уже виготовлялися столярами. Крім того, на початку ХХ ст. почали з’являтися лави зі спинками, які були доступними лише для заможних господарів, а в середині століття набули масового поширення. Спинку лави чи підлокітники інколи покривали різьбленим орнаментом, а саму лаву фарбували. Лаву часто використовували як місце для спання, за необхідності приставляючи до неї ослона.

Лава з спинкою; Хмельницький обласний краєзнавчий музей. Фото Б.Сауляка, 2013 р.

Ослони та стільці

Ослони відрізнялися від лави меншими розмірами та розташованими під кутом круглими, рідше прямокутними ніжками. Здебільшого їх приставляли до столу з протилежного від лави боку. За столом також сиділи на прямокутних стільцях (табуретках), що мали чотири прямокутні або круглі ніжки. В деяких сім’ях такі стільці використовували навіть замість столу для буденного обіду. Для сидіння також робили невеличкі стільчики та ослінчики. Вони могли бути прямокутної або овальної форми на чотирьох ніжках та круглої форми на трьох ніжках.

Піл (тапчан). Ліжко

Основним місцем для спання у сільській українській хаті до середини ХХ ст. був піл (тапчан). Його розташовували між причілковою стіною і піччю. Піл робили з кількох грубих дощок, скріплених поперечними брусками, що клалися на вкопані в долівку дерев’яні стовпчики. На ньому спали, настеляючи поверх сіном та рядном. Наприкінці ХІХ ст. заможні господарі почали замінювати піл дерев’яними ліжками, що виготовляли лише майстри-столярі. В середині ХХ ст. вони вже стали доступними для більшості селян та різнилися лише декоративним оформленням.

Ліжко. Етнографічний музей с. Буша Ямпільського р-ну Вінницької обл. Фото О.Головка. 2013 р.

Каркас ліжка виготовляли з деревини твердих порід (дуб, ясен), який впоперек заповнювали невеличкими дощечками менш вартісних порід (липа, осика, сосна). Передні та задні спинки (поренча, перила) ліжка були або однаковими за розміром, або одну з них робили вищою. Вони могли бути як суцільними, так і збитими з кількох вертикальних і горизонтальних брусків. Часто спинки ліжок прикрашали різьбленням, а їх верхні кути заокруглювали або вирізали різноманітними фігурними елементами. Крім того, майстри, що використовували у своїй роботі токарний верстат, виточували на ньому деталі спинок та ніжки ліжок. Окремі майстри або й самі господарі фарбували ліжка, найчастіше у червоний або коричневий кольори.

Спали на таких ліжках, застеляючи сіном та накриваючи зверху рядном або «зшивали два радна, напихали пахучим сіном і так на ньому спали». У другій половині ХХ ст. дерев’яні ліжка та піл поступово змінили металеві, а в кінці століття – дерев’яні фабричні ліжка чи дивани.

Жердка (с. Луги Чечельницького р-ну Вінницької обл.); Національний музей народної архітектури та побуту України. Фото Б.Сауляка, 2012 р.

Жердка

Над полом чи ліжком традиційно облаштовували жердку. Вона мала вигляд одного або двох дерев’яних брусків, що кріпилася до стіни та з’єднувалися під прямим кутом до вертикальної опори, яка виходила з стелі. Часто її прикрашали різьбленням та вирізали фігурні елементи на кінці вертикальної опори. На жердці вішали буденний одяг, а в свята її застеляли найкращими ряднами чи килимами.

Стіл

Під божником уздовж причілкової стіни в українській хаті ставили стіл. Таке розташування визначалось кількома його функціями: тут працювали, відзначали родинні та календарні свята, споживали їжу, тому його ставили у чистій та освітленій частині житлового приміщення. Розміри столу залежали від розмірів житлової площі та можливостей господаря. Найпростішими були столи з прямокутною стільницею, чотирма квадратними ніжками та поперечками, що з’єднували їх у нижній частині. Поряд з «простими» столами, столярі виготовляли і декоративно оформлені – для заможних господарів. В них могли робити точені на токарному верстаті ніжки та одну-дві шухляди. Крім того, краї стільниці такого столу часто прикрашалися різьбленням.
Для буденного обіду столярі робили маленькі столики квадратної або прямокутної форми. Такий столик стояв у кутку хати, а коли сідали обідати, то його розміщували посередині й приставляли невеликі ослінчики. Проте більшість селян для таких цілей використовувала лаву, до якої також приставляли ослінчики.

Мисник-шафа (с. Виноградне Мурованокуриловецького р-ну Вінницької обл.). Фото Б.Сауляка, 2012 р.

Мисники. Буфети

Для зберігання посуду столярами виготовлявся мисник, який вішали на протилежну від печі стіну біля дверей. Найпростіший мисник мав вигляд прямокутної рами з дощок і кількох дощаних полиць, що прикріплювались до неї. Розміри мисника залежали від кількості полиць (найчастіше їх було три-п’ять) та ширини стіни, на яку його вішали. Прикрашали мисник вирізаними фігурними елементами у верхній частині або різьбою на тильній його частині. Крім того, мисник часто фарбували у темний колір, переважно коричневий.
Крім звичайних мисників, у заможніших селян побутували мисники-шафи, у яких нижні полиці закривалися двома дерев’яними дверцятами, часто з різьбленими елементами. Інколи заскленими дверцятами закривали повністю усі полиці мисника.
Незалежно від форми чи розмірів в миснику зберігали здебільшого керамічні вироби, які разом з утилітарною, виконували й естетичну функцію. Виставлені у верхній частині мисника мальовані миски, були гордістю господині та прикрасою усієї хати.
У другій половині ХХ ст. мисники з шафкою у деяких господарів були замінені на буфети. Вони мали вигляд шафки з кількома полицями у верхній частині, що прикривалися заскленими дерев’яними дверцятами, та з кількома полицями і шухлядами у нижній частині, що прикривалися вже суцільними дерев’яними дверцятами. Буфети оздоблювали вузькими дерев’яними фігурно вирізними наличниками та різьбою. Їх замовляли у сільських столярів або купували.

Скриня з кованими елементами (с. Бернашівка Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.). Фото Б.Сауляка, 2013 р.

Скрині, сундуки

До середини ХХ ст. важливе місце в інтер’єрі подільської хати відводилось скрині. Майстрів-столярів, що спеціалізувались на їх виготовленні, називали скринниками. Скриня переважно мала форму прямокутного або розширеного догори «ящика» з прямою або опуклою кришкою (віком). Розміри скрині залежали від вимог господині та від можливості розміщення в житловому приміщенні. Основним її призначенням було зберігання одягу, білизни, полотна тощо. Прикраси і цінності зберігали у прискринку – невеличкому ящичку, що розташовувався всередині скрині у верхній частині одного або й обох її кутів. В багатих селян могла бути ще одна скриня, яку ставили в сінях або коморі. В ній зберігали зимовий одяг, взуття тощо.
Скрині прикрашалися кованими елементами, які розміщували на її кутах, чільній стінці та кутах верхньої кришки. Крім них, скрині могли декоруватися різноманітним мальованим рослинним та геометричним орнаментом.
До скрині, як і краму, що в ній зберігався, українські господині ставилися з особливою повагою. Зокрема вважалося, що у скриню не можна було заглядати стороннім. Боячись зурочення, її завжди зберігали замкнутою і обов’язково, де б вона не стояла, прикривали рядном або іншою накидкою. Недаремно весільна скриня була основою посагу молодої, і її з почестями перевозили до нової хати.

Читайте також: Скарби із старовинних скринь

Подібними до скринь, але меншими за розмірами, були сундуки. Вони мали однакове функціональне призначення, але різнилися за формою. Сундуки найчастіше мали опукле віко. На зміну скриням і сундукам в 50-60-х рр. ХХ ст. прийшли шафи, які виготовляли майстри-столяри, або ж їх купували. Найпоширенішими були дводверні шафи, а пізніше трьохдверні з кількома полицями та шухлядами. Проте скрині не відразу вийшли з ужитку, в них ще довго зберігали старий одяг та інші речі. На початку ХХІ ст. старі скрині уже здебільшого використовують як ємність для зберігання корму для худоби (зерна, ґрису тощо).

Софка в хаті Мельник Л.К., с. Дорошівка Ямпільського р-ну Вінницької обл. Фото В.Косаківського. 2007 р.

Софи (софки)

Універсальним столярним виробом на території Східного Поділля була софа (софка). На початку ХХ ст. нею користувалися лише найбагатші селяни, а до середини століття софа стала доступною для ширших мас населення. У ній зберігали одяг і використовували як місце для спання. Софка мала вигляд прямокутного ящика з прямою кришкою на чотирьох прямокутних або точених ніжках. Окремі майстри робили ще й точені підлокітники з двох вертикальних та одного-двох горизонтальних брусків, або навіть суцільну дощану спинку. В передній стінці вона мала фігурно вирізані заглиблення, які деякі господині прикрашали мальованим квітковим орнаментом. Крім того, вона фарбувалася здебільшого у коричневий колір. Про популярність софок ще в середині ХХ ст. може свідчити той факт, що багато господинь, аби придбати цей виріб, записувалися в чергу до майстрів, які його виготовляли. Проте з 1970-х рр. софи почали поступово замінюватися фабричними диванами, що стали символом достатку селянської родини.

Таким чином, будучи достатньо «скромним» через скрутне соціально-економічне становище селянства у кінці ХІХ – І пол. ХХ ст., традиційне умеблювання подільського житла все ж слугувало меті облаштування максимального комфорту, задоволенню тогочасних естетичних смаків подолян.
 

к.і.н., м.н.с. відділу "Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів" ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України