Українське народне вбрання та міська мода

Входження одягу, що виражав українську належність, до міського середовища відбувалося на тлі розвитку кустарних промислів поч. ХХ ст. У цей час була творчо осмислена естетика народного вбрання, і чимало мистецьких його зразків стали елементами тогочасної моди.

Перші спроби вивчити можливості народних промислів були зроблені у кін. ХІХ століття. Зокрема, такі дані у 1889 р. відстежувало міністерство державної власності на теренах Полтавської та Чернігівської губерній, а в наступному році – Київської. Проте звіти роботи виїзних комісій не містили пропозицій стосовно організації осередків з виготовлення одягу чи вишивальних майстерень.

У 1901 р. в Полтаві відбувся з’їзд діячів кустарної промисловості, на якому Олена Пчілка (О. П. Косач) виголосила доповідь «Про народне українське мистецтво в кустарних виробах», а О. Г. Сластіон виступив з темою: «Про підняття художнього елемента в кустарному виробництві». На основі цих промов, було ухвалено резолюцію: «…просити земські управи малоросійських губерній, щоб вони рекомендували професійним школам піклуватися про збереження національного стилю в своїх виробах».

Через три роки після з’їду при Полтавському земстві було відкрито кустарний склад, який узяв на себе допомогу при виробництві та збуті продукції. Полтавське земство стало своєрідною експериментальною лабораторією з розробки виробів у національному стилі. Його діяльність можна розглядати як низку маркетингових заходів:

Олена Пчілка та О.Г. Сластіон

Крок перший – формування музейної збірки народного мистецтва. Було засновано етнографічний відділ зі значною колекцією традиційного українського вбрання. Ці експонати стали першоджерелами для відтворення в кустарних виробах справжніх народних зразків вишивки.

Другим кроком було залучення якісної сировини, а саме фабричної тканини або витканої на вдосконалених ткацьких верстатах.

Крок третій полягав у поєднанні у виробах крою тогочасної моди і декору в українському стилі. Саме це завдання виконували художники-модельєри, які чітко уявляли смаки споживачів. У 1909 р. для консультації кустарів був запрошений художник, який пройшов курс навчання в Імператорському Строганівському художньо-промисловому училищі. Розпочалась модернізація кустарних промислів через впровадження прогресивних виробничих технологій. Проте знань європейського крою було замало. Вкрай потрібні були знавці основ народного мистецтва з виготовлення та оздоблення одягу.

Постало завдання адаптувати старовинні візерунки, технології вишивання і ткання до створення нового вбрання. З поч. ХХ ст. можна говорити про початок формування українського стилю в оформленні модного одягу. Так, в асортимент виробів, які можна було замовити через кустарний склад в Полтаві входили елементи традиційного українського строю: плахти вовняні та шовкові, хустки зі старовинним українським швом, сорочки до «малоросійського костюма», сорочки чоловічі та дитячі. В цей же час з’являється модний український одяг: кишені дитячі кольорові, ґестки до дамських сорочок, кофточки дамські, сукні, комірці дамські, матіне, капоти, дитячі платтячка.

Реклама кустарного складу Полтавського земства

Поява реклами про замовлення одягу з українським оздобленням стала наступним кроком до його включення до тенденцій моди. Наприклад, у каталозі товарів Полтавського кустарного складу можна було вибрати вишивку на майбутній виріб з 95 пропонованих зразків.

Популяризація українського народного вбрання передбачала виховання когорти шанувальників народного мистецтва. За ініціативи директора Київського міського художньо-промислового і наукового музею М. Ф. Біляшівського було вирішено організувати етнографічну виставку кустарних виробів. Подібні демонстрації речей широкого вжитку мали звернути увагу суспільства на їхній мистецький рівень.

Експонати відбирала комісія, до складу якої входили О. П. Косач, а головою була Н. Г. Яшвіль. Про успіх цієї виставки, що проходила з 19 лютого до 1 травня 1906 р. у музеї Миколи ІІ, Олена Пчілка писала: «Головна сих днів новина – виставка українських народніх виробів (етнографічно-«кустарна»). Се щось надзвичайне вийшло! 6 зал! І Все тільки українські речі та які гарні! Виставка чудова просто – грандіозна! Навіть «Липки» [аристократичний квартал Києва того часу] кажуть: «правда, – ще не вмерла Україна!». На виставці був представлений відділ вишивання, де найбільше робіт було представлено з Київщини та Полтавщини. Частину виробів можна було купити на місці.

Вагомим досягненням виставки стало створення Київського кустарного товариства, яке було затверджено 8 серпня 1906 р. на чолі з Н. М. Давидовою. Основними напрямками його роботи стало надання інформаційної та матеріальної допомоги українським кустарним артілям у Київській, Волинській, Подільській, Чернігівській та Полтавській губерніях.

Важливою складовою роботи Київського кустарного товариства була реалізація продукції, що зберігалася на складі етнографічного музею. Так в журналі «Рідний край» (1907 р.) було розміщено рекламне повідомлення: «Між виробами, що продаються в складі, найпаче визначаються вишиванки, що постачають селянки з Київщини, через руки скількох пань, членів «Товариства». Де-які вишиванки «вирізуванням» уявлять собою справжні мистецькі твори. На київській «кустарній» виставці вони звернули на себе велику увагу».

Про успіх випуску виробів в українському стилі говорить той факт, що у  1910 році було відкрито великий спеціалізований магазин: «Київське кустарное общество», поширило свою справу й перевезло свою крамницю, що торгує народніми мистецькими виробами, в просторішу домівку (на тій-же Миколаївській вулиці, №11). Тепер крамниця займає шість кімнат, цілком заповнених вишиванками, виробами ткацькими, <…>. Більшу частину виробів товариство замовляє безпосередно на селах, а де-що має на комісію від земських складів і майстерень. В крамниці така сила чудових річей (у величезній більшості – українських), що огляд того всього може справити велику втіху. Ціна на все досить поміркована».

Зразки візерунків вишивки у каталозі товарів Полтавського кустарного складу

Виготовлення великих обсягів продукції було можливо завдяки впровадженню нових форм організації виробництва. Силами Київського та Полтавського земств з підтримкою приватних осіб було розпочато відкриття пунктів видачі замовлень на виготовлення виробів в українському стилі. Організація артілей включала залучення місцевих сільських майстрів та підготовку молодих учениць для опанування традиційних технік вишивки та виготовлення одягу. За фінансової підтримки Полтавського земства існували 85 навчальних показових майстерень, штат виїзних інструкторів, працівники складу кустарних виробів, художники та науковці етнографічного відділу музею.

Про створення тогочасного модного одягу з українським маркером згадується в статті «Рідного краю»: «мистецьке шиття «настиланням» та «вирізуванням» починає знов одживатись і несподівано придбало собі успіх у широкому світі. <…> Показуючи чудові зразки сього шиття на виставках, торгуючи ним у своїх крамницях, полтавський земський склад і київське кустарне товариство продають тих вишиванок на сотні й тисячі рублів, торгують ними не тільки на місці, але й посилають далеко, навіть за-границю. Тим вишиванням торгують і на аршин, оздобляють цілі вбрання, хатню й верхню одіж, (обкладають вишитими полотняними стяжками поли, рукави й комірі). Київський кустарний склад (Миколаївська улиця, №11) продає дуже багато таких свиточок і пальт, – сукняних і полотняних, (білих, сірих і інших), – оздоблених вишивками вирізуванням і настиланням. (Ціна від 10 до 50 карбов.) Взори беруться з чисто народних українських зразків; вишивається на селах, («склад» дає полотно й нитки), а само вбрання шиється й оздобляється тими вишитими полотняними стяжками вже в Київі».

Отже, популяризація вбрання з українським маркером включала низку заходів. По-перше, проводилось наукове вивчення традиційного українського вбрання через збирання старожитностей, формування музейних колекцій та організації експозицій, що сприяло закріпленню статусу народного одягу як національного костюма, виразника етнічної ідентичності українського народу. По-друге, Полтавське губернське земство та Київське кустарне товариство опікувались наданням інформаційної, технологічної, та матеріальної допомоги для створення майстерень з виготовлення одягу в національному стилі. По-третє, ключовим моментом було відкриття складів-магазинів в Полтаві та Києві, які давали можливість для виробників реалізувати продукцію, а споживачам задовольняти свій запит на товари в національному стилі. По-четверте, було впроваджено рекламну компанію з інформування широкого кола міських споживачів через друковані видання про можливість покупки та замовлення такого вбрання.
 

к.і.н., м.н.с. відділу "Український етнологічний центр" ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН УКраїни