6 січня

Українські традиції на Святвечір

Народна культура Календарні обряди
Різдвяна кутя

Святкова передріздвяна вечеря («Багата кутя», «Святвечір», «Вілія») в українців була дуже урочистою, адже свято Різдва вважалось одним із найважливіших у році.

У цей день українці намагалися нічого не їсти, аж поки на небі не засяє перша зірка, адже люди вірили, що саме в цей час народжується Ісус Христос. Той, хто першим побачив різдвяну зірку, вважався найщасливішим у сім’ї.

Читайте також: Святочне дванадцятидення

Підготовка до передріздвяної вечері

Підготовка до святкової вечері мала всі ознаки церемоніалу та складалася з чіткої послідовності дій. Під образами на покуті стелили чисте сіно, а на нього ставили горщики з узваром і кутею і приказували: «Щоб кутя на покуть, а узвар на базар». В окремих регіонах України горщики з узваром та кутею накривали книшем (спеціальний обрядовий хліб). Потім виймали з печі кутю та встановлювали на покуті, а господиня при цьому квоктала, щоб кури наступного року добре неслися. Якщо ж у господарстві були бджоли, то аналогічну процедуру виконував сам господар. Одягнувши шапку, рукавиці, він ніс кутю та імітував гудіння бджіл: «Гу-гу-гу». На Полтавщині перед встановленням куті господар підіймав її над головою і промовляв: «Боже, щоб ячмінь був остистий та колосистий».

У хаті на підлогу стелили сіно або солому. У народі нерідко цей звичай пов’язували з легендою про народження Христа в яслах, хоча більш вірогідно бачити в ньому пережитки магії родючості. На третій день Різдва або вдосвіта на Новий рік виносили з хати солому і палили її на дорозі, біля воріт або в садку — «палили дідуха». Іноді дорослі й діти стрибали через цей вогонь. Скрученою різдвяною соломою могли обв’язувати плодові дерева, щоб наступного року був кращий урожай.

Сучасна різдвяна вечеря на Галичині

Святвечірній стіл

Святковий стіл, за яким збиралася разом уся родина, відігравав важливу роль у звичаях та обрядах Святвечора. Зверху стіл притрушували соломою, по кутках клали часник, що виконував роль оберегу, а потім вкривали обрусом (скатертиною). На Поділлі й у Карпатах було прийнято ховати під стіл сокиру та інші інструменти і господарські знаряддя із заліза, які за повір’ям мали захистити членів сім’ї від злих сил та забезпечити їм здоров’я. Усі предмети, які торкалися столу, за народними уявленнями, набували особливої сили і могли стати важливим магічним або ж лікувальним засобом.

Сама святкова трапеза 6 січня в різних районах України характеризувалася деякими відмінностями. Це стосується як кількості страв на столі (7, 9, 12), так і послідовності їх вживання. Звичайно до Святвечора споживали всі продукти, наявні у господарстві, за винятком заборонених у піст. Різноманітність і багатство наїдків у цей день, повинні були сприяти добробуту родини наступного року. Навіть найбідніші селяни докладали максимум зусиль, щоб гідно зустріти Різдво. Святкові страви починали куштувати з куті, першу ложку якої підкидали догори. Про успіх у бджільництві свідчила велика кількість зерен куті, які прилипали до стелі.

Читайте також: Топ 12 страв на Святий вечір

На багату кутю відбувався також обмін ритуальними стравами. Вочевидь, ця традиція має ще дохристиянське коріння. Вечеря, що її посилали з дітьми бабі-повитусі, родичам, хрещеним батькам, як правило, складалася з куті, книшів, пирогів, риби тощо. Прийнявши обрядові страви, господарі дякували і обов’язково передавали дари у відповідь зі свого столу. В такий спосіб відбувався ритуальний обмін вечерею, який символізував спорідненість сімей та їх взаємну щедрість. Діток, які приносили вечерю, було прийнято пригощати та обдаровувати гостинцями (горіхами, яблуками, пиріжками, цукерками). «Духовенство, — відзначав А. Свидницький, — пояснює вечерю дарами волхвів, а народ бачить в ньому (звичаї. — О. К.) просте свідчення поваги: кого поважаємо (або шануємо), тому й вечерю шлемо». Цікава традиція існувала в деяких селах на Полтавщині. Тут на Святвечір було заведено дарувати дітям спеціальне печиво: у формі коника – хлопчикам і у формі «баришні» — дівчаткам. У самій Полтаві та її околицях існував цілий промисел подібних різдвяних пряників.

Різдво. Витинанка. О.Лукашин

Різдвяні вірування

Цілий ряд звичаїв Святвечора мав яскраво виражений аграрно-магічний зміст. Так, у деяких районах України господар ховався за столом, на якому були викладені обрядовий хліб, пироги та інші страви, і питав дітей, чи вони його бачать, ті ж відповідали, що ні. Після цього батько промовляв: «Дай же, Боже, щоб і на той рік не бачили». З погляду сучасності ця гра здається наївною, але в давнину вона була важливим ритуалом, побудованим за принципом магічної аналогії (подібне викликає подібне).

З багатою кутею пов’язаний і звичай «закликати мороз» (іноді він практикувався і на Водохреща). Господар набирав у ложку куті, виходив надвір або просто підходив до вікна і говорив: «Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не ідеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю». На західноукраїнських землях намагалися вберегтися від чарівників, бурі, птахів, диких звірів тощо, і кликали їх до себе на гостину, щоб задобрити. Також розповсюдженим був звичай годувати корів, коней і волів окрайцем хліба зі святкового столу.

Читайте також: Різдвяне колядування

З магією родючості був пов’язаний обряд лякання дерев. На Святвечір, а іноді на Новий рік, господар хати брав до рук сокиру і замахувався нею на дерево, яке погано родило, роблячи вигляд, що хоче його зрубати. «Рубаю сливу», — говорив селянин на Закарпатті. Хтось із членів родини відповідав: «Не рубай, най ще родить» і, ніби беручи дерево під захист, обв’язував його солом’яним перевеслом. В окремих місцевостях було прийнято трясти дерева й обмазувати їх тістом (це робила господиня після замішування хліба), що також повинно було забезпечити врожайність дерев.

По всій території України була поширеною віра у те, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі. Їх необхідно було згадати добрим словом і побажати «царства небесного». Після вечері для них на столі лишали решки їжі (гріхом вважалося мити посуд у цей день). Потім на ніч у горщик з кутею всі члени родини клали свої ложки. Робили це для того, щоб предки також могли скуштувати обрядової каші. Потім зранку дивилися: якщо чиясь ложка була перевернута, вважалося, що на її господаря наступного року чекає смерть.

Пов’язували Різдвяний передвечір і з передбаченням погоди. Багаті жнива віщувало ясне небо із зірками напередодні Різдва. На Поділлі говорили, що бурульки під стріхою – ознака врожаю кукурудзи, а іній на деревах свідчить про врожай фруктів. Вірили також, що цього вечора велика рогата худоба набуває здатність говорити людським голосом.

доктор історичних наук
Різдво, Святвечір, кутя, 12 страв