Українські вечорниці

І.Рєпін. Вечорниці, 1881

Після свят Катерини, Андрія або Миколи в українців починалися вечорниці. Незаміжні дівчата кожного вечора сходилися до хати переважно самотньої вдови чи солдатки (її називали паніматка або досвітчана матір) і приносили з собою прядки, днища та веретена. Пізніше до них приєднувались і парубки. У кожному кутку села, а то й на кожній вулиці були свої вечорниці. Рідним братам і сестрам ходити на одні і ті самі вечорниці не годилося.

Якщо вечірні зібрання закінчувалися до півночі, їх називали «вечорниці», а якщо тривали аж «до третіх півнів» – це вже були досвітки. Домовлятися про приміщення для гулянь було завданням дівчат. За гостинність вони намагалися віддячити господині хати: кожна несла з собою трохи хліба, пшона, борошна, картоплі, приносили також дрова. Раз на тиждень досвітчаній матері одпрядали пряжу. Особливим чином віддячували паніматці на Василя, коли молодь гуртом приходила з гостинцями (хлібиною, шматком сала), вона ж усіх приймала та пригощала.

В.Тропінін. Подолянка, 1820

У будні дівчата на вечорницях не просто розважались, а пряли, вишивали, шили сорочки, вишивали рушники собі на придане. Уявіть, як радісно й весело йшла робота у гурті своїх однолітків – із піснями і сміхом, під оповіді різних бувальщин та небилиць.

Читайте також: Топ 10 дівочих ворожінь

Дбали дівчата й про власну репутацію, адже вміння спритно працювати бачили не лише подружки, але й хлопці, потенційні кавалери. Чи не на таких молодіжних зібраннях складалися різноманітні характеристики їхніх учасниць, що відбилися згодом у прислів'ях та приказках: «У роботі "ох", а їсть за трьох», «На роботу ззаду волочиться, а з хлопцями хихочеться», «До роботи недужа, а до танцю – як ружа», «Як на вечорниці іде, то земля гуде, а як до роботи, то нема охоти».

За поведінкою молоді на вечорницях суворо стежила господиня хати, про яку говорили: «Паніматка як сова, а очі шулічі». Із наближенням ночі до хати приходили хлопці і… затівали жарти та бешкети: могли прядку вкрасти або куделю підпалити, через гребінь цілувалися із дівчатами, які їм сподобалися. Парубки жартували один з одного і глузували. Коли хтось із них починав куняти, йому мастили обличчя сажею, до одягу пришивали «хвости», а в чоботи наливали води чи насипали попіл і ганчірки там «золили». Таке покарання могло спіткати хвальків та задавак, або ж новачків, які вперше прийшли на вечорниці. Десь після 1-2-ої ночі на долівки трусили солому, і молодь лягала відпочивати.

Таким чином, передріздвяний час був особливим для молоді. Дівчата щовечора збиралися в одній хаті, де вони пряли, шили та вишивали. Ближче до ночі до них приєднувалися хлопці, після чого розпочиналися залицяння, бешкети та веселощі.

Читайте також: Парубоцькі бешкети