Український антрополог Федір Вовк

Федір Вовк

Ф.Вовк народився у с.Крячківці Пирятинського повіту Полтавської губ. (тепер – Полтавська обл.), походив із козацького роду. Середню освіту здобув у Ніжинській гімназії, після закінчення якої у 1865 р. вступив до Новоросійського (Одеського) університету, а за два роки перевівся на фізико-математичний факультет університету св. Володимира до Києва. Тут він став членом київської Старої Громади, визнаним лідером якої був Володимир Антонович. Тісне спілкування з П.Чубинським, М.Драгомановим та іншими яскравими представниками Громади сформувало погляди Ф.Вовка. В.Антонович в ці роки став для майбутнього вченого не лише ідейним, а й науковим наставником в антропології та археології.

У студентські роки вийшла перша наукова робота Ф.Вовка в царині хімії та ботаніки. Після закінчення університету вчений працював у Київській контрольній палаті, лишаючись активним членом Громади. У 1873 р. був створений Південно-Західний відділ Імператорського Російського Географічного товариства, і діячі Громади стали його активним членами. 2 березня 1874 р. Ф.Вовк взяв участь в одноденному переписі населення Києва, під час якого збирав статистичні дані серед городян Подолу. Вчений підготував та видав Програму зі збору етнографічних матеріалів, кілька статей про народні назви рослин та їх застосування в народній медицині, про український орнамент, а також фольклорні матеріали (пісні, анекдоти). Брав участь у археологічних розкопках влітку 1875 та 1876 рр. у Київській та Волинській губерніях.

У вересні 1876 р. після виходу сумнозвісного Емського указу та припинення діяльності Південно-Західного відділу Російського Географічного товариства у справах Громади Ф.Вовк вирушив до М.Драгоманова у Женеву. Там брав участь у підготовці до видання перших номерів журналу «Громада». За два роки повернувся до Києва і, зблизившись з народниками, організував таємний гурток дівчат «Ґави». Через загрозу арешту був змушений емігрувати до Румунії. 

Париж

У 1883 р. був виданий циркуляр про розшук Ф.Вовка, тому вчений переїхав до Женеви. На Батьківщину повернутися він вже не міг. У Женеві Ф.Вовк підготував статтю «Українські колонії в Добруджі» та вислав її у петербурзький «Вестник Европы», але статтю відмовлялися друкувати, тому автор змушений був змінити назву на «Русские колонии в Добруджи». Під такою назвою стаття вийшла 1889 у «Київській Старині».

На початку 1887 р. Ф.Вовк подорожував Італією, а 2 травня 1887 р. переїхав до Парижа, де здобув антропологічну освіту, захистив докторську дисертацію з порівняльної антропології. Там розпочав він свої перші антропологічні та етнографічні дослідження українців, зокрема, Галичини, Буковини та Закарпаття. Одночасно зі студіюванням антропологічних наук Ф.Вовк став діяльним співробітником французького Доісторичного товариства та Товариства наукових екскурсій. Здобувши антропологічну освіту під керівництвом Л.Манувріє, вчений підготував докторську дисертацію з порівняльної анатомії та антропології «Скелетні видозміни ступні у приматів та в людських рас».

Перебуваючи за кордоном, Ф.Вовк взяв на себе важку місію інтеграції досягнень української науки до широких західноєвропейських наукових кіл. Робив він це за допомогою публікації на шпальтах французьких антропологічних часописів матеріалів з новими відкриттями антропологів, археологів, етнологів та етнографів в Україні. На зборах Паризького антропологічного товариства Ф.Вовк знайомив присутніх із знахідками українських археологів (зокрема золотими гривнями з розкопок Володимира Антоновича в Києві), зачитував етнологічні статті Митрофана Дикарєва, Пелагеї Литвинової-Бартош; передав до фонотеки товариства 8 записів українських народних пісень. 

З часом учений вирішив застосувати свої теоретичні знання на практиці, тож розпочав власну викладацьку діяльність. Так, у 1901 р. після заснування в Парижі Російської вищої школи суспільних наук Ф.Вовк став одним із перших, кого запросили читати лекції до цієї установи. Дослідника було обрано професором антропології та етнографії. Цю посаду вчений займав протягом усього часу існування школи з 1901 по 1905 рр. Оскільки заклад існував на громадських засадах, Ф.Вовк працював майже безкоштовно, читав теоретичні курси «Основи антропології», «Порівняльну етнографію», «Антропологічні особливості слов’янського населення Європейської Росії». 

 

"Украинский народ в его прошлом и настоящем"

Проживаючи в Парижі, Ф.Вовк часто навідувався до Львова, де протягом 1903–1904 р. під час своїх літніх вакацій читав курси етнографії та антропології у Вільному українському університеті. Заняття супроводжувалися демонстрацією фотографій та предметів побуту.

Свою дослідницьку роботу в галузі українського народознавства Ф.Вовк розпочав завдяки підтримці НТШ (Наукове товариство імені Т.Г.Шевченка) у Львові. Як дійсний член НТШ по історично-філософічній секції Ф.Вовк протягом довгих років був заступником голови Етнографічної комісії Історично-філософічної секції НТШ (1898-1905), а згодом й очолив її (1905-1909).

Паризьке антропологічне товариство доручило Ф.Вовку дослідити антропологічні ознаки українського народу. Польові дослідження проводилися за фінансової та технічної підтримки НТШ і особисто І.Франка, а також місцевої інтелігенції (лікарів, вчителів, священиків, дрібних урядовців, котрі були респондентами Етнографічної комісії НТШ). Протягом чотирьох літніх сезонів 1903-1906 рр. Ф.Вовк проводив свої обстеження на Галичині, Бойківщині, Лемківщині, на Буковині, Закарпатті та у Сербії. Результатом антропологічних досліджень Ф.Вовка стала стаття «Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини. Гуцули». У ній вчений висунув тезу про приналежність гірського українського населення південно-східних Карпат до високорослої темнопігментованої брахікефальної адріатичної раси, поширеної серед південних слов’ян.

У січні 1906 р. Ф.Вовк отримав офіційний дозвіл російського уряду на повернення до Російської імперії, однак із забороною мешкати в Україні. Тоді Ф.Вовк оселився в Санкт-Петербурзі та став консерватором (куратором) одразу двох відділів Російського Музею імператора Олександра ІІІ. Матеріали для українського відділу Федір Вовк почав збирати ще 1904 р. під час подорожей Галичиною як позаштатний співробітник установи. Викладаючи антропологію у Санкт-Петербурзькому університеті, Ф.Вовк згуртував навколо себе студентську молодь, створивши власну антропологічну школу.

Ф.Вовк вирізнявся педагогічною демократичністю: дуже швидко допускав своїх учнів до найвідповідальнішої роботи, відряджав їх у самостійні етнографічні та антропологічні експедиції. До того ж, за словами сучасників, Ф.Вовк охоче ділився своїми знаннями і думками з кожним, хто виявляв скільки-небудь зацікавленість. Такі риси полегшувала зближення Ф.Вовка з молоддю і давали можливість з легкістю знаходити однодумців для здійснення наукових планів. Власне студенти й допомогли Ф.Вовку здійснити давню мету – розпочати систематичне антропологічне дослідження українського народу. 

Федір Вовк

Підсумком організованих Ф.Вовком антропологічних досліджень стала узагальнююча частина «Антропологічні особливості українського народу», що була вміщена у збірнику «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1916 р.). Основу цієї роботи склали матеріали, зібрані Ф.Вовком та його учнями під час польових експедицій майже по всій етнічній території України (від Галичини до Кубані). Антропологічний тип українців, за Ф.Вовком, визначається темним кольором волосся та очей, високим зростом, брахікефалією або круглоголовістю, вузьким обличчям з прямою формою спинки носа. На думку вченого, українці тяжіють до південнослов’янського антропологічного типу, істотно вирізняючись від інших східнослов’янських народів – росіян та білорусів, тобто є морфологічно спорідненими з південними та західними слов`янами.

В історію української етнології вчений увійшов як ґрунтовний дослідник духовної культури, насамперед, весільної обрядовості. Ф.Вовк одним із перших наголошував на важливості збору та опису предметів матеріальної культури: типу господарювання, елементів одягу, конструктивних особливостей житлобудівництва, сільськогосподарських знарядь, хатнього начиння тощо.

Залишив своє ім’я вчений і на скрижалях вітчизняної археології, надто у палеолітознавстві. Ф.Вовк разом з учнями брав участь в археологічних розкопках Мізинської палеолітичної стоянки у с.Мізин (Чернігівська губ.), під час яких були знайдені численні крем’яні та кістяні знаряддя, вироби з бивня мамонта.

Втім, найбільше Ф.Вовк мріяв повернутися в Україну і продовжити наукову та викладацьку діяльність у Києві. Не випадково ще 1916 р. він клопотався про внесення змін в новий статут університету з метою створення окремої кафедри антропології. 19 листопада 1916 р. вчений був нагороджений орденом Почесного легіону Французької Республіки. 17 жовтня 1917 р. Ф.Вовк був обраний почесним членом новоствореного київського Географічного інституту. 29 жовтня 1917 р. Петроградський університет надав вченому звання почесного доктора антропології та етнографії «honoris causa». Тим часом у Києві на засіданні Вченої ради Київського університету 18 березня 1918 р. Ф.Вовка було обрано завідуючим кафедрою географії та етнографії. Повертаючись на Батьківщину, вчений захворів на грип (пандемія «Іспанки») та помер 29 червня 1918 р. у м.Жлобин (Білорусія).

Наукові розробки Ф.Вовка стали практичним та теоретичним надбанням сучасної науки, а його наукова спадщина в галузі української антропології та етнології і на початку ХХІ ст. лишається хрестоматійною.

канд.іст.наук, науковий співробітник відділу "Український етнологічний центр" ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України