Вербна неділя

Неділя шостого тижня Великого посту називається «Вербною неділею» – днем освячення у храмах верби. У цей час ще буває досить прохолодно, тому у народі кажуть: «Як неділя Вербиця, то зима ще вернеться». Протягом цього тижня, як правило, нічого не садиться і не сіється, адже все, як і верба, не принесе плодів.

У Лазареву суботу, напередодні дійств з освячення верби, християни святкують воскресіння Лазаря, брата Марфи та Марії, у домі яких часто гостював Ісус. Спаситель дуже поважав Лазаря, і після того, як Лазар помер, воскресив його, здійснивши велике чудо. Довідавшись про вчинене Ним диво, наступного дня люди з пальмовими гілками у руках зустріли Його біля входу у Єрусалим. Цими подіями розпочалася Хресна дорога Ісуса Христа, оскільки первосвященики та фарисеї, побоюючись, що люди увірують у Нього, зібрались на раду, де задумали Його вбити.

В'їзд до Єрусалиму. З іконостасу Успенського собору Києво-Печерської лаври. XVIII ст.

Вербна неділя або Вхід Господній в Єрусалим — це велике дванадесяте свято. Це день здійснення Старозавітного пророцтва про в’їзд Месії в Єрусалим на осідланому молодому ослі. Так, як під Його ноги люди стелили пальмові гілки і тримали у руках розквітле віття, то зранку у цей день християни теж несуть до храму лозу, яка освячується за допомогою спеціальної молитви. Розквітлі віття дерев, освячені на утрені – це символ усезагального воскресіння людства в Царстві Небесному, яке станеться через Христа Ісуса.

То ж чому українці освячують саме вербу? А тому, що кущі верболозу, вкриваючись сережками або котиками, вперше демонструють нам весняне воскресіння природи. Так само колись воскресіння Спасителем Лазаря провістило всезагальне воскресіння людства.

Українці, як і багато інших народів, повертаючись із утрені у церкві, дотримувалися звичаю бити своїх родичів та домашню худобу свяченою вербою. Можна припустити, що це відголосок давнього язичницького ритуалу, перенесеного на християнську основу. Це міг бути прояв контактної магії — віри, що сила верби завдяки дотику до людини чи домашньої худоби неодмінно їм передасться, додасть здоров’я. При цьому виголошували такі словесні формули: «Не я б’ю, — верба б’є: за тиждень Великдень…» або «Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!».

Напередодні Вербної неділі. м. Луцьк, перша третина ХХ ст.

Щоб отримати гарний урожай, освячені гілочки верби ставили на межах полів або ж ламали їх і розкидали на нивах. На Слобожанщині попелом від спаленої верби посипали грядки з капустою. Вірили, що ця рослина, полюбляючи місця обабіч водойм, може наділити вологою городи і сади. Тому після освячення верби у церкві, господарі висаджували декілька лозин на присадибній ділянці, коло воріт тощо.

З метою убезпечити себе від зла і всіляких негараздів, українці чіпляли вербу до покрівлі хліва чи розміщували над дверима. Під час першого вигону худоби на пасовище, її виводили, вдаряючи посвяченою вербовою лозою. Крім того, наші предки були переконаними, що в хату, яку оберігає посвячена на Вербну неділю галузка, ніколи не влучить блискавка.

Освячену вербу використовували також у народній медицині. При головних болях відваром її мочили голову. Нею ж лікували пропасницю, ревматизм, збивали гарячку. Настояну на листі верби горілку пили при шлункових захворюваннях.

Отже, українські звичаї та обряди, приурочені до дня Вербної неділі, поєднували як давньослов’янську, так і християнську основу. Верба вважалася символом весняного пробудження природи, була сильним оберегом, наділялася лікувальними властивостями.

канд. філолог. наук, старший наук. співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України