“Відливаю ляк, відганяю страх” або як злякати переляк

Виливання воску

Лікування дитячих хвороб завжди займало важливе місце у системі народних медичних знань. 

Окремий комплекс лікувальних практик був присвячений боротьбі з нервовими хворобами. Зокрема, засобами народної педіатрії успішно долали дитячий переляк.

Якщо дитина починала раптово плакати, тремтіти або страждати від безсоння, батьки з великою ймовірністю діагностували переляк і вдавалися до активних магічних дій. Здебільшого появу такого стану пояснювали тим, що дитина когось або чогось злякалася, доки була без нагляду.

Виливання воску

Основним магічним атрибутом, який використовувався для діагностування переляку, була стрітенська свічка (освячена на Стрітення у церкві), рідше застосовували свят-вечірню свічку (ту, яка стояла на столі в Святий вечір). Запаливши свічку над головою дитини, знахарка крапала віск із неї в посудину з водою і спостерігала, якої форми набуде застиглий віск. На Бойківщині виливання воску супроводжувалося замовлянням: «Відливаю ляк, відганяю страх, най йде на скали, на ліси, як не допіють кури, не договкають пси. Ім'ям Божим, най Бог допоможе». Вважалося, що в такий спосіб виникне зображення того, чого дитина злякалася. Після цього хворому маляті вмивали водою з-під воску руки, ноги, обличчя та груди, що мало зняти переляк, а опісля виливали ту воду туди, де ніхто не ходить.

Складніший спосіб лікування переляку зафіксовано в с. Нагачів Яворівського р-ну (Надсяння). Його умовно можна поділити на три взаємопов’язані складові:

  1. виявлення та початкове лікування переляку – у посудину зі свяченою водою, яку тримали над головою дитини, промовляючи молитву, крапали віск, опісля цією водою мили обличчя та руки дитини і давали її тричі відпити в трьох різних місцях;
  2. знешкодження та завершення лікування – зображення, утворене на воді воском, спалювали разом зі свяченим зіллям та вугіллям так, щоб дитина вдихнула цей дим. Під час цього «лікарка» тричі промовляла: «З під очей, з під мозку, з під чола, з під вух, з під носа. Пристріт, пристрітесько, чи ти хлоп, чи ти баба, счезай з того тіла, з тої кості, на ліси, на дебри»;
  3. остаточне знешкодження хвороби – свяченою водою, на яку крапали воском, кропили житлове приміщення, і врешті виливали її на дверні завіси. 
Церковний дзвін

«Викачування» переляку яйцем.

Переляк могли також лікувати «викачуванням» яйцем. Здебільшого цю дію виконували «родимі знахарі», наприклад, ті, хто був наймолодшою дитиною в сім'ї. Для того, щоб позбавитися переляку, знахарка повинна була перехрестити дитину і, промовляючи молитву, тричі прокачати яйцем по голові маляти, вздовж рук та ніг. Вважалося, що в такий спосіб хвороба виходить з організму та переходить на яйце. Викачування яйцем голови пов'язано з тим, що, за народними уявленнями, саме через цю частину тіла і потрапляє хвороба, а качання яйця по ногах на завершальному етапі обряду позначало остаточний вивід хвороби із тіла дитини. Після цього знахарка вдавалася до визначення конкретної причини переляку – вона вибивала яйце у воду і спостерігала за тим, якої форми воно набуде. Після завершення лікування яйце викидали собаці, який мав «згавкати» хворобу, а воду виливали в «глухе місце». Подекуди яйце одразу, не розбиваючи, викидали собаці.

В окремих місцевостях для лікування переляку використовували лише білок: «То яйце катаю і жовток виливаю зразу кудись, а білок виливаю у воду, і воно показує чого дитинка злякалася. Потім той білок виливаю в таке місце, де ніхто не ходить або на бистру воду». На Лемківщині знахарка, накривши дитину чорною хусткою, давала їй потримати склянку з яйцем та примовляла: «Коли побачиш, як виростуть грибочки, будеш здравий!».

«Спалювання» переляку

Найчастіше над хворою дитиною спалювали освячене на Зелені свята (Трійцю) зілля або васильки, які брали з під хреста на свято Воздвиження Чесного Хреста. На Бойківщині дитину «підкурювали» пристрітом: «То такі сухі квітки пристріту мали, його несуть святити. Клали їх в горнятко, підпалювали і обходили навколо дитини». У селах Надсяння зустрічалося спалювання над дитиною пір'я роздертого у полі птаха. На Середньому Поліссі (Київщина) практикували обкурювання зляканої дитини загубленою лелекою пір'їною: на металеву кришечку шептуха клала ладан і чебрець та підпалювала пір'їнку, при цьому повторювала: «Куди дим, туди й ляк». На Волині дитину «підкурювали» соломою зі стріхи, яку витягали перед сходом сонця. Попіл від цієї соломи сипали до купелі маляти, а саме купання повинне було відбуватися перед сходом сонця та посередині хати (під бальком). Ці дії повторювали три дні поспіль.

«Передавання» переляку.

Основними виконавцями такого лікування були мати і запрошена знахарка, що знала молитву-замовляння від переляку, рідше – мати та інша жінка. Хвору дитину тричі передавали через стіл, лавку або стілець, які ставили посеред хати під центральною кроквою: «Як дитина злякається, то пересаджують попід лавку або стіл, то її поставлять під бальком. І та баба з одної сторони, а другий хтось з другої, і так передають. А та баба молилися, як так робили». Виконання цієї дії символізувало тимчасове потрапляння хворої дитини в «інший» світ, де вона лишала хворобу, та повернення її назад вже здоровою.

Зазначимо, що здебільшого методи «передавання» переляку були спрямовані на відправлення хвороби в потойбічний світ. До них належали:

  • «Віднесення» переляку. До купелі немовляти клали землю, яку батько приносив з-під трьох хрестів на кладовищі. Дитину купали у воді з цією землею, після чого батько відносив землю назад під хрести: «би та глина попала назад під той хрест» (Бойківщина (Старосамбірський р-н)).
  • «Загублення» переляку. Мати викидала щось із одягу дитини на роздоріжжя або дорогу (Бойківщина, Надсяння (Яворівський р-н)).
  • «Змивання» переляку. Хвору дитину купали у воді, якою батько напередодні вночі мив церковний дзвін, після чого воду виливали на роздоріжжя (Волинь (Сокальський р-н)). На території Польщі (Люблінське воєводство), де побутував схожий спосіб «лікування», значну увагу приділяли власне миттю дзвонів: хтось із рідних немовляти, два рази в день (до сходу і після заходу сонця), обливав принесеною водою великий та малий дзвін, збираючи цю воду в посуд, після чого її давали пити дитині.
  • «Розвіяння» переляку. Дитину міряли до полотна, яке вивішували на хрест або фігуру, що був при в'їзді до села чи на перехресті (Волинь (Іваничівський р-н)).

Отже, основні методи лікування переляку були пов’язані з магічними віруваннями та передбачали систему дій, спрямованих на виведення хвороби з організму за допомогою води та вогню. Здебільшого «лікування» переляку здійснювали знахарі, проте окремі дії могла виконати лише мати дитини (розвіювання, віднесення, змивання). 

канд. іст. наук, м.н.с. відділу "Український етнологічний центр" ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України