Відмазування хати на початку зими

По всій території України, за винятком окремих районів Карпат і Полісся, селяни вважали, що хату необхідно побілити раз або два на рік. Робили це зазвичай навесні та восени.

Саме білими побачив українські хати у далекому минулому Тарас Шевченко: «Хати біленькі виглядають, / Мов діти в білих сорочках». Такими залишаються вони і сьогодні.

Відомо, що селяни неодмінно намагалися помастити хату напередодні кожного великого свята (особливо, до Великодня – Страсний тиждень так і називали – Білий тиждень – саме тоді прибиралися і білилися хати). Адже вимастити хату – одна з обрядових дій, пов'язаних із мотивом «білого світу», він протиставлений «тому», «не-білому», світові, як день – ночі. Білий колір завжди символізував чистоту, світло і родючість.

Якщо білили хату двічі на рік, то друге білення приурочувалося до початку зими. Заборони, пов'язані з відмащуванням хати, відповідно, мотивувалися вимогою ритуальної чистоти, зокрема, жіночої – бо в хаті заведуться павуки, блощиці, мухи й таргани. Не білили хату в понеділок або суботу – бо в ці дні «світ снувався».

Неодмінно утримувалися від цієї роботи в поминальні дні, а також на святки, Русальному тижні й певну кількість днів після смерті когось із родини (від 9 днів до 3 років). Вважалося, що душа небіжчика мешкає в якомусь із хатніх куточків, і мертві від того сліпнуть, бо їм замазують очі глиною. Не дозволялося мастити хату вагітній – бо «вона замастить очі своїй ще ненародженій дитині». Якщо ж в той чи інший день було вкрай необхідно помазати хату, то для мертвих залишали десь у кутку, за піччю, недобілене місце або кут – щоби душа протягом року таки могла навідуватися до своєї оселі. Так само, коли білили новозбудовану хату, залишали незабіленою хоча б невелику латку де-небудь біля ікон або на печі, так, щоб її не побачили сторонні люди.

Втім, на житомирщині був вірили: якщо випадково залишити незабілене місце в хаті, теля народиться з білою плямою на лобі.

доктор історичних наук