Як освідчувались у коханні наші предки? (Частина 2)
Способи освідчення
У деяких місцевостях Італії освідчення в коханні або пропозиція руки і серця висловлювалися символічно у такий спосіб: хлопець приносив і клав на порозі будинку дівчини колоду. Якщо її забирали до будинку, то залицяння вважалося вдалим, якщо ж колода лежала нерухомо на тому самому місці, то парубок, якому було відмовлено, намагався прибрати її потайки вночі. Іноді траплялись кумедні ситуації, коли батько, закинувши колоду на плечі, обходив усе село, розпитуючи у стрічних, хто «обколодив його дочку».
Існували різні способи парубочого залицяння – схопити квітку з голови дівчини, витягнути в неї хустку з пояса, кинути яблуком. Якщо дівчина не обурювалася, а сором’язливо відводила погляд чи лагідно посміхалася – це означало, що існує взаємна симпатія. Після цього дівчина і сама могла показати своє ставлення до парубка, жартівливо вихопивши в нього гребінь, хустку чи ніж під час танців чи вечірніх гулянь.
Традиційним виявом симпатії було прохання хлопця випити води з відра дівчини. Якщо дівчина була згодна, вона дозволяла це зробити, а якщо ні – виливала воду і наливала нову.
Квіти
Важливу роль у дошлюбному спілкуванні молоді відігравала символічна мова рослин і квітів. Широко практикувалися символічні способи вияву симпатії в сільських місцевостях Німеччини ХІХ ст.
У Рейланді, якщо парубок дівчині не подобався, вона вручала йому при зустрічі квітку «товстого бобу», що означало відмову. У районі Юліх дівчина підносила хлопцю, який був їй до душі, букет вівсяних віників з трояндою, а неприємному хлопцю – без троянди. У землі Брауншвейг, якщо претенденту на сватання відмовляли, то на даху будинку вішали старий кошик, щоб усі дізналися про його фіаско. Взагалі піднесення парубку пустого кошика означало відмову у різних народів. Можливо, з цим звичаєм пов’язаний і український вираз – «дати відкоша».
На острові Сардинія закоханий парубок аби продемонструвати свою симпатію до дівчини, на Благовіщення надсилав їй кілька сплетених гілочок фінікової пальми. Якщо у будинку дівчини їх приймали, то залицяльнику надсилали шість дюжин яєць, що відкривало шлях до офіційного обряду сватання.
Набір квітів і рослин, що символізували любовні почуття, змінювався в різних народів залежно від часу. Якщо в Китаї квіткою кохання здавна вважається півонія, то в середньовічній Франції таку славу здобула собі непоказна маргаритка. Лицар, дама якого погоджувалася «віддати йому серце», одержував право зобразити маргаритку на своєму щиті. У тій же Франції, але вже у селянському середовищі, емблемою закоханих сердець була більш відома конвалія. Обмін букетиками конвалій на святі у першу неділю травня засвідчував згоду хлопця й дівчини на взаємний шлюб.
Загальновизнаним символом кохання і краси вважається троянда, хоча її значення цим не обмежується. Відомо, що у Давньому Римі її то трактували як знак суворої моралі, то як емблему хоробрості, то вважали втіленням розкошів та розпусти.
Відмова залицяльникам
Народний етикет переважно уникав відкритих відмов у шлюбі, звертаючись до переносних, знакових формам.
Традиційні предмети, що застосовувалися при залицянні або сватанні, здебільшого могли виконувати подвійну функцію – як згоди, так і незгоди. Разом з тим, у деяких народів зустрічаються символи категоричної і навіть ганебної відмови. Так, у Бельгії і Нідерландах некруті яйця, які давали претендентові у руки, означали повну незгоду. До ознак сватання зі знаком «мінус» належать також загальновідомі в Україні гарбуз (кабак) і більш обмежений щодо території побутування макогін.
Однією з традиційних форм любовного зближення й вияву симпатій молоді була спільна робота і взаємодопомога. Так, серед австрійських слуг у ХVIII–ХІХ ст. було звичним, коли парубок починав залицяння, пропонуючи дівчині полагодити її черевики або приносив їй для прання свою білизну. Прийнявши таку пропозицію, дівчина показувала, що вона згодна і на більш близькі стосунки. Для порівняння можна нагадати, що кріпак Микола Джеря з одноіменної повісті І.С.Нечуя-Левицького виявляв свої щирі почуття до такої ж кріпачки Нимидори тим, що допомагав їй жати жито на панському лану.
Замикання кохання
Варто також згадати новочасну традицію публічного оголошення ніжних почуттів за допомогою «замикання кохання».
Цей звичай вперше з’явився у Флоренції на славнозвісному Понте Веккіо (Старий міст), побудованому ще 1345 року. Оригінальної живописності цьому архітектурному шедевру надають багатоярусні будівлі ХІV ст., де сьогодні розташовані численні ювелірні магазинчики та майстерні сувенірів.
Напевно, комусь із винахідливих майстрів залізних виробів спало на думку продавати замки закоханим як чудодійну реліквію. Суть церемоніалу полягає в тому, що молодята, склавши клятву вірності одне одному, чіпляють замок до перил мосту, закривають його, а ключ викидають у річку. Вважається, що цей символічний акт гарантує непорушність кохання й міцність шлюбного союзу. Так чи інакше, звичай «замикання кохання» став популярним, і сьогодні перила мосту над Арно увішані цілими гронами найрізноманітніших замків. Мільйони туристів, які щорічно відвідують Флоренцію, рознесли славу про італійське ноу-хау по всьому світу.
Пісенні освідчення
Із наближенням до нового часу символічне освідчення у коханні поступово почало втрачати свою популярність, натомість неабиякого поширення у Європі набули пісенні способи вияву почуттів. Йдеться передусім про славнозвісні «маттінати» (ранкові пісні) й «серенади» (вечірні пісні) італійців й іспанців та близькі до них за змістом «обади» і «равейє» французів. За звичаєм, хлопець приходив із друзями під вікна коханої і в супроводі музичних інструментів (гітари, бандурільї, лютні, мандоліни та ін.) піснями розповідав про свої почуття. На знак схвалення дівчина кидала з вікна своєму прихильникові квітку.
На відміну від романців, для східних слов’ян музична форма серенади в цілому не характерна. Проте, в деяких містах Західної України кінця ХІХ – початку ХХ ст. вона набула певного поширення: «Коли дівчина приймала її (серенаду – О.К.), то виходила, дякувала, а як ні – засвічувала сірником у вікні, щоб дати знати, що чула, що їй співали».
У жорсткому і прагматичному сучасному світі цей романтичний церемоніал все частіше замінюється банальним «Ти мене кохаєш?», а пишномовні тиради з лагідними і пестливими зворотами перетворюються в освідчення на парканах, асфальті та стінах під’їздів. Отож, якщо Ви хочете почути від коханої людини заповітне «так», не зайвим буде звернутися до нині забутих моделей етикету.
Початок статті: Як освідчувались у коханні наші предки (Частина 1)
Випадкове фото
Ю.Павлович. Колядування на Різдво