Як під час засухи дощ викликали?

"Балабушкова" польова криниця в околицях с.Джулинка Бершадського р-ну Вінницької обл. Фото О.Головка. 2009 р.

Обряди, що були спрямовані на викликання дощу, відомі усім народам світу. 

Витоки культу води сягають сивої давнини. Небесна вода, що спадала на землю краплинами дощу, стародавніми вважалася святою. Її називали «живою водою» (на відміну від непридатної для пиття «мертвої»). В міфології усіх індоєвропейців опади трактували як шлюб неба і землі, що змушує останню бути плідною («мати – сира земля» пов’язувалася із жінкою «у положенні»). Відомий ще один міф про кровозмішення води і вогню як брата і сестри, що символізують грозову хмару. Цей мотив  присутній і зараз у фольклорі:

Голос, голос та по діброві,
Там брат сестру та із світу губить.
— Ой братику та соколику,
Не рубай мене у суботоньку,
Порубай мене у неділеньку,
Посічи мене на дрібненький мак,
Та посій мене у городичку,
Та уродиться трой-зіллячко…

Даний міф неодноразово відтворюваний у літніх календарних обрядах, що супроводжувались розриванням і розкиданням на ниву чи у річку купальського дерева, вінків, троїцького зілля тощо. У народознавчих дослідженнях зафіксовано ритуальні похорони Купала, Марени, Івана тощо. Їхнє потоплення, спалювання і розривання проводилося, крім усього іншого, і з метою викликати дощ. Кинуті на все літо у воду гілки берези (на Трійцю) чи верби (у день Купала) повинні були прикликати достатньо вологи, аби дозріли хліби (тут пошановування води поєднується з культом урожайності).

«Жива вода» була присутня не тільки у формі небесних опадів (що їх дарував верховний бог), а й у вигляді води з підземних джерел та річок. Тому для викликання дощу давні слов’яни здійснювали треби саме над такими водоймами, де за їхніми уявленнями, жили дрібні божества – русалки, водяники та ін., яких слід було «задобрити». Археологи доводять, що уже в добу палеоліту водоймам приносили тваринні жертви. Пізніше, коли вшанування води поєдналося з культом урожайності, наші предки почали жертвували сільськогосподарські знаряддя, наприклад, рало, плуг або колесо.

Читайте також: Таємниці води

Кинуте на воду у день Купала зілля

Між культом природи і вшануванням предків завжди був зв’язок: предки безпосередньо впливали на урожайність. Тому важливою формою викликання дощу було обливання водою могил, зокрема мерців, що загинули «наглою» смертю (утоплеників, самогубців). Цих «нечистих» покійників на кладовищі (освяченому просторі) не хоронили. Коли ж цю заборону хтось порушував, наприклад, ставив на таку могилу хрест, то це могло спровокувати засушливий період. Якщо ж так траплялося, тоді слід було облити водою таку могилу. Подібні дії, звичайно ж, засуджувалися православною церквою, але вони побутували в Україні де-не-де аж до кінця ХІХ ст.

Іншою популярною стратегією прикликання опадів було вмивання і купання живих людей (як власне в понеділок після Великодня, у день Купала, так і в дні посухи). Якщо ж дощ довго не пускався, вважалося, що слід несподівано скупати в одязі кого-небудь, особливо – вагітну, адже та символізувала «матір – сиру землю».

Ґрунтовно дослідила такі обряди у східних та південних слов’ян відома російська дослідниця С.М. Толстая. Зокрема, навіть у 70-ті роки ХХ ст. вона змогла зафіксувати чимало унікальних даних про викликання дощу на Чернігівському та Пінському Поліссі. Цікаві думки з її статті «Заметки по славянскому язычеству: Вызывание дождя в Полесье» підтверджуються і нашими польовими записами, зробленими на Хмельниччині. А це свідчить про загальний характер та давність походження таких обрядів і ритуалів.

Крім перерахованих вище магічних дій, проводилися також ритуальні обходи села, полів, джерел, криничок з молитвою про дощ, а також завершені впродовж одного дня дійства – ткання рушника чи витісування хреста, що його встановлювали на роздоріжжях чи біля водойм; оранка або скопування землі (чи русла пересохлої річки). Іноді здійснювали оборювання меж населеного пункту (що, насамперед робилося під час великих нещасть, війн або епідемій).

Головними об’єктами, що на них спрямовуються дії з викликання дощу, аж до наших днів залишаються колодязі і джерела. Найпоширеніші заходи – молитва біля колодязя, його обхід, огороджування, клечання, вкопування поряд виготовленого громадою за 1 день хреста. Часто вдавалися до вичищування водойм, освячення води в них, обливання криничною водою (в особливо спекотний день пополудні); вкидання в колодязь деяких предметів (маку, квітів, гороху, глиняних черепків, навіть горщика з борщем); голосіння по утопленику біля колодязя.

Хресний хід до криниці. Мал. Ю.Павловича

Під час засухи насамперед намагалися знайти і розчистити старі забуті, замулені або занедбані криниці. Це робили урочисто, завершуючи хресним ходом і освяченням такого джерела. Якщо під час спеки пересихало русло річки, люди орали і боронували його, засівали житом. Це робили виключно жінки, впрягаючись у соху або плуг. Так само вдови, бабусі, дівчатка-підлітки переорювали дорогу або копали ямки впоперек дороги там, де не було ріки. Це відголоски надзвичайно давніх ритуалів.

Хресні ходи до криниць, молебні біля них та освячування води поєднувалися із стародавніми язичницькими требами. Освяченою під час дійства водою кропили город, хату, худобу, обійстя. Іноді хресна процесія виходила на поля і кропила злаки, луги, болота, освячувала польові колодязі тощо.
Звичай кидати у криницю мак, зерна злаків, гороху, розсаду городини, а також дрібні монети, цілі або побиті горщики, лити борщ вчені пояснюють як жертвоприношення. Важливою була магія подібності – горох ототожнював крупні краплини води, а зерно пшениці – густий дощ.
Іноді у жінки, на подвір’ї у якої була криниця, сусідки викрадали з печі горщик борщу і вкидали його в колодязь. У цьому випадку господиня повинна була очистити забруднену борщем воду. І після цього ввечері, як вірили, піде дощ (такі дані зафіксувала С. М. Толстая у Козелецькому р-ні на Чернігівщині). Цей звичай гарно ілюструє відома дитяча пісенька «Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику…».

Таким чином, у середині літа, коли гостро поставала проблема зволоження ще недостиглого врожаю, наші предки виконували низку магічних дій, спрямованих на викликання дощу (під час свят кидали у річку гілки дерев, чистили польові колодязі, здійснювали хресні ходи до водойм, на поля, обливалися водою тощо).

канд. філолог. наук, старший наук. співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України