Як спекти великодню паску

Немає такого місця в Україні, де б не святили пасок. За традицією їх пекли багато, щоб вистачило усій родині, родичам і близьким. Починали пекти напередодні – у Чистий четвер або страсну суботу. Страсна п'ятниця була для такої роботи забороненим днем. (Взагалі у п'ятницю хліб пекти заборонялося). Розпалюючи піч, кидали лозинку свяченої на Вербну неділю верби. Пильнували, щоб у хаті в цей час ніхто не стукав, не грюкав, не сварився, не галасував.

Паску годиться розчиняти в чистій сорочці і з благословенням Господа: “Боже, благослови цю святу паску учинити й на той рік діждати!”.

Для паски береться пшеничне борошно високого ґатунку (петльоване), яйця, цукор, дріжджі, масло, молоко; тісто ретельно годинами вимішується. У давніші часи господині, хто не мав цукру, клали мед, і тоді паска називалася медовою. У Середні віки паски переважно на меду й пекли.

Щоб паска вийшла пухкою та довго не черствіла, до розчини додають запарене тісто. Не треба лінуватися довго місити тісто – від цього залежить успіх справи!

Щоб родзинки не сіли на дно форм, їх, перебравши, слід вимити, висушити та перетрусити просіяним борошном.

Щоб у пасках не було тріщин і щілин, тісто слід брати за один раз цілим шматком, не додаючи дрібних шматків у форму (це не стосується прикрас).

Тісто кладуть у форми (в якої господині які є: металеві, керамічні полив'яні, паперові), вимащені нерозтопленим свинячим чистим без запаху смальцем або маслом (краще робити це рукою).

З тіста виробляють і різноманітні прикраси для оздоблення пасок.

Тісту треба дати час аби трохи підійти (“підрости”). Що паска не сіла, змащують її легенько пір'їнкою збитим яйцем.
Садять у піч (духовку) не холодну і не жарку, а головне – простору й високу. Пекти паски треба на середньому жару до готовності (залежно від форми та якості духовки). Готовність перевіряється за допомогою соломинки: як тісто не чіпляється до неї, пасочка готова.

Колись господині хлібною лопатою хрестили челюсті печі й усю піч, одвірки, двері й вікна хати: “Святий хліб у хату, а нечисть – з хати!”. Коли в родині були дівчата, хазяйка, садовлячи паски в піч, примовляла: “Паски в печі сидіть, а ви (Маріє, Уляно, Ольго) не сидіть, а заміж ідіть!”. Потім замітала віником хату від печі до порога (зазвичай це робилося навпаки), проганяючи шкідливих комах і мишей: “Паски в печі випікайтеся, а таргани, стоноги, мухи й миші з хати вимітайтеся!”. Коли паску садили в піч, на останній не повинні були лежати ні старі, ні малі, “щоб не притиснути паску”, “щоб росла висока й пишна”. Злазячи з печі, говорили: “Рости, паско висока, як верба!”. Посадивши паски в піч, хазяйка жартома хапала малих хлопчиків за вуха і легенько підіймала їх тричі від землі: “Рости здоровий і високий, як свята паска!”. Ці нехитрі магічні уявлення свідчать про особливе значення святого хліба у народному побуті. Якщо паски вдавалися, то це віщувало добро й благоденство у хазяйстві, а якщо занадто загнічувалися, репалися, не сходили – боялися усіляких негараздів, недобрих змін у родинному житті.

Принагідно зауважимо, що на Великдень готують і сирну паску. За традицією сирні паски готували у три способи: запікали (різновид сирника), заварювали (сир із яйцями і цукром заварювали на водяній лазні) і не піддавали термічній обробці (із перетертого з цукром і жовтками і пригніченого сиру). До сирної паски додаються родзинки, горіхи, малиновий чи вишневий соковик, кориця, ваніль.

канд. іст. наук; к.і.н., н.с. відділу "Український етнологічний центр"; к.і.н., м.н.с. відділу "Український етнологічний центр" ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України