Як українці "у гречку скакали" і що їм за це було?

Адам і Єва

Шлюбні стосунки у традиційному суспільстві не завжди були ідеальними, причинами ж конфліктів могли ставати подружні зради. 

Такі вчинки чоловіків чи дружин порушували одразу три закони – державний, церковний та моральний, що за його виконанням стежила громада.

Особливості покарання за перелюб у Київській Русі дізнаємося з «Руської правди», зводу законів Ярослава Мудрого, де чітко прописувалося, що робити у випадках чоловічої та жіночої зради. Одразу кидається у вічі більш м’яке покарання для чоловіка – він міг відбутися штрафом митрополита та карою князя. На жінку ж за перелюб чекав церковний постриг. З часом присуд зрадливим членам подружжя став ще більш жорстоким. Український історик О.А.Бороденко вказує, що за нормами ІІІ Литовського Статуту 1588 р. жінка-перелюбниця разом із коханцем каралася на смерть. Аналогічним був вирок за шлюбну зраду в іншому документі – «Правах, за якими судиться малоросійський народ» – чинному в часи імператриці Єлизавети Петрівни. У ньому йшлося про смертну кару шляхом відрубування голови жінці та її коханцеві. Втім, звернення зраджених чоловіків і жінок до суду було радше явищем винятковим, частіше подібні конфлікти вирішувалися вдома або на рівні громади.

Читайте також: "Невістка - чужа кістка", а "Приймак-неборак"

Народні способи покарання за подружню зраду не становили загрози життю і здоров’ю і здебільшого мали характер морального приниження. Цікаво, що громадські способи засудження аморальної поведінки переважно стосувалися зрадливих жінок та коханок, а не розпусних чоловіків та коханців. Такі покарання вирізнялися неабиякою вигадливістю. Розпусницям могли задирати спідницю з сорочкою вище голови, зв’язувати їх поясом та водити в такому напівоголеному вигляді по селу, могли обваляти у пір’ї або запеленати у саван, приготований для покійника. Великою ганьбою було знімання воріт у хаті зрадливої жінки, обмащення вікон чи дверей екскрементами тощо. 

Особливу жорстокість щодо невірних дружин можна пояснити, зокрема, християнським трактування жінки як істоти слабкої та хтивої, накладенням образу Єви, яка попри заборону вчинила гріх і, піддавшись вмовлянням змія, спокусила Адама яблуком з дерева добра і зла. Тож не дивно, що на думку опитаних респондентів, найчастіше зраджують жінки: «Жінки, чесне слово жінки. Це чоловік може в таком случаї піти [з родини – Т.П.], а жінки…» [с.Сальник Калинівського р-ну Вінницької обл.].

Як вийдеш заміж - не скачи в гречку

Водночас на прохання розповісти історії про подружні зради старші люди здебільшого наводять приклади зрадливих чоловіків. Важливим елементом таких розповідей стає оригінальна помста дружини, щоправда, не чоловікові, а його коханці: «Це мій сусіда з їдної сторони ходив до сусідки з другої сторони, в неї було двоє дітей, та сусідка була така… легковажна жінка. А мама дуже не хотіла його, мама не хотіла, щоб він до неї ходив. А цей хлопець був такий, ну, хороший, хороший. Но і потом мама з свою дочкою розколотила «шось погане» [екскременти – Т.П.], пішла ночею – вони сплят. Вона обмастила тако вікна хати, а на ранок воно висохло, і люди ходять і дивляться це, ну, то це вже трошки і тим, і тим нехарашо. То тут уже люди обсуждають: хто прав, хто нє. Тай так уже люди не стали уважати її, до самої смерті була сама, бігала-бігала за чоловіками і лишилася. То таке буває в житті» [с.Салинці Немирівського р-ну Вінницької обл.].

Нерідко про подружні зради повідомляли одному із членів подружжя односельчани, вони ж охоче ділилися порадами щодо того, як саме слід повестися із зрадниками та їхніми коханками/коханцями: «У нас, значить, так – якшо застала, нічого не робіть, а на другий день – базар, ідіть на базар і побийте її [коханку – Т.П.], шоб знали, хто вона і шо вона» [с.Круподеринці Погребищенського р-ну Вінницької обл.]. Великим приниженням коханки вважалося, якщо дружина зривала у неї з голови хустку. Це була ганьба на все село. [с.Завадка Воловецького р-ну Закарпатської обл.]. Що стосується самого зрадливого чоловіка, то вважалося, що з прикрим інцидентом просто потрібно змиритись: «Якщо він варт, значить, він не піде, а якщо не варт, то вона махне рукою, і на тему всьо» [с.Салинці Немирівського р-ну Вінницької обл.].

Читайте також: Як освідчувались у коханні наші предки? (частина 1)

Водночас, якщо зраджувала дружина, чоловік карав не коханця, а її: «Таке, щоб чоловік бив дружину, дуже було часто. І в нас був такий випадок. Один дуже був чоловік ревнивий, а другий був такий ганешний, ну, як вам пояснити, “ганешний” – вредний такий, знаєте, єхидний, та каже: “Ну, Геоде, ти туто собі ходиш, а твоя Настуня онде з кумом цюлюється на тому”. Тот прийшов: “Де? Не може бути, – каже”. “Я відів, – каже, – вона думала, я не відю, а я шибко відів”. А то правда не було, він так наговорив, той чоловік прийшов додому, взяв мутуз, такий шо линва, шо зав’язувати шось такого великого, тобто товстий, то бив так жінку, що та знепритомніла і через три дні померла» [с.Завадка Воловецького р-ну Закарпатської обл.]. Як бачимо, у цьому випадку віж «злого язика» сусідів постраждала абсолютно невинна жінка.

Покарання розпусниці односельчанками. Кадр з к/ф "Білий птах з чорною ознакою"

Такий несправедливий підхід до чоловічих та жіночих зрад можна пояснити, зокрема, тим, що на дружину покладався неписаний обов’язок робити все можливе, щоб зберегти сім’ю, тому якщо родина руйнувалася, винною у будь-якому випадку вважалася жінка. Наприклад, якщо дружина ішла з родини, її сприймали, як гулящу, а якщо ішов чоловік, винною вважалася жінка, адже була поганою дружиною [с.Ольгопіль Чечельницький р-н Вінницької обл.].

Втім, подружні зради ставали причиною для розлучення вкрай рідко, а конфлікт вирішувався всередині родини або ж за нормами звичаєвого права. 

кандидат історичних наук