“Єврейські кучки” або хто винен у поганій погоді?
Поширеним серед українців було вірування у зв’язок євреїв з погодою. Зокрема, періоди весняних та осінніх надмірних опадів отримали назву «єврейських кучок».
Проживаючи тривалий час поряд з євреями, українці придивлялися до їхнього способу життя, побуту, звичаїв, вірувань та формували для себе образ чужої культури, сповнений власних упереджень. Іновірці сприймались як носії магічних знань, тому будь-які погодні катаклізми, як то дощ, град, грім, засуха пов’язувалися з їх діяльністю.
Весняними «єврейськими кучками» прийнято називати час за 2–3 дні до Вербної неділі, що збігається з Єврейською Пасхою і супроводжується похолоданням, вітрами, дощами та приморозками.
Втім, значне погіршення погоди навесні пов’язується і з Вербною неділею (Вербичем). Практично по всіх регіонах України зустрічаються прикмети-приказки: «Прийшов Вербич – кожуха позич» (с. Острів’я, Волинська обл.). Сама собою напрошується паралель між Вербною неділею у православних та «єврейськими кучками»: «Вербна неділя, вона холодна. І ви знаєте ще. У нас оце Вербна Неділя, а в євреїв Паска. І оце всігда наша мама казала: “Ну всігда, каже, оце Вербна холодна. Оце єврейська Паска. Оце вона нам порте все. Єврейські кучки́”» (с. Берестове, Запорізька обл.).
Під «кучками» українці також розуміють осіннє єврейське свято Суккот, присвячене прославлянню Всевишнього, пору веселощів, яка настає після днів Суду, Розкаяння та Покути. Суккот має кілька назв: свято куренів (кучок), свято збору врожаю, кінець поневірянь пустелею, свято людяності та миру, свято черпання і поливання з проханням дощів для майбутнього урожаю. Перші сім днів цього свята названі «Суккот», тому що в ці дні потрібно жити в куренях. «Курінь» на івриті – «сукка́», курені – «сукко́т».
У наш час курені будують з будь-якого матеріалу, головне, щоб на даху були гілки. Традиційно ж покрівлю сукки викладали зі свіжих гілок так, щоб уночі крізь неї проглядали зорі. Там віруючі мали жити протягом всіх восьми днів свята. Курінець прикрашали гірляндами, малюнками, свіжими фруктами і квітами. Таке оформлення куренів суголосне з клечанням будинків українцями на Трійцю (прикрашанням їх зіллям).
Під час Суккот у синагогах прийнято читати молитву, присвячену родючості та достатку води і дощів у Ізраїлі. Зокрема, під час богослужіння на жертовник виливають воду, після чого відбувається жертвоприношення і влаштовується церемонія з музикою, веселощами та танцями.
Молебні з метою викликання дощу досить часто зустрічаються і у християнстві. У засуху українці після богослужіння ходятьдовкола церкви з іконами, сподіваючись на опади. Подекуди проводили релігійні обряди за участю священика і в інших місцях – на полі, на перехресті, біля колодязя.
На Поліссі вважали, що саме на «кучки» євреї здійснювали спеціальні магічні ритуали викликання дощу. Для цього вони брали гарбуза, робили в ньому отвори, через які виливали воду, імітуючи дощ. «Колись мені мама розказувала (а вже і мені вісімдесят чотири роки): “Якщо восени дощі, вони (євреї – О.В.) веселяться, не плачуть. А як нема дощу, брали великого гарбуза, такого кормового, вичищали, дірки набивали, води наливали, може, відро. Милися. Голову мили. Як душ”» (с. Ярмолинці, Хмельницька обл.).
На початку ХХ ст. Іван Франко звернув увагу, що євреї на Прикарпатті любили, щоб під час кучок ішов дощ, адже це означало, що у них буде багато грошей. Коли починався дощ, вони підставляли під краплі голови так, «наче гроші на них капають».
Втім, «винними» в поганій погоді виявлялися євреї і в інші пори року. Наприклад, українці вірили, що вони могли спричиняти засуху. Для того, щоб нормалізувати занадто спекотну погоду на Поліссі могли, наприклад, облити єврея водою. Вважалося, що після такої процедури кліматичний баланс неодмінно відновиться.
Отже, уявлення українців про єврейські свята доповнювалися віруваннями у магічну силу чужих обрядів, а осінні та весняні періоди «кучок» пов’язувалися з опадами та погіршенням погоди.
