Два відео: закарбована історія

Під час наступу рашистів на Київ з півночі, коли їхнє військо загрузло в боях у районі Гостомеля, Ірпеня та Бучі, вони спробували зайти на столицю з заходу й південного заходу. Обійшовши на відстані позиції київської теорборони та ЗСУ, вийшли на Макарів і Бишів, посунули далі, але були відкинуті з-під Фастова. Тут їх «покришили», як кажуть місцеві жителі, під приміським селом Мала Снітинка. Але в цей час інша колона загарбників, що як і перша, зайшла з боку Білорусі, попрямувала на столицю з заходу і вперлася в Ірпінь у селі Стоянка, де міст через річку був підірваний, а дорога на Київ перекрита тероборонівцями. Рашистські війська заховалися в селі Дмитрівка, яке знаходиться за 2 кілометри від Житомирської траси, де, прикриваючись навколишніми лісам і садами, зробили, переважно в північно-східній частині селища (ближче до своїх у Бучі), оперативну базу. А тим часом зайнялися грабунками в навколишніх селах. Проте вони не відали, що навколо, в тих же лісах і садах, засіли українські вояки. Й коли рашисти не сподівалися, українці раптово вдарили «Джавелінами» та з танкових гармат. Наших сил було набагато менше, наприклад, танків вони мали всього два проти двох десятків, не рахуючи численних ворожих самохідних гармат, БМП та БТРів. Але раптовість нападу, вишкіл і лють проти загарбників зробили своє: практично без втрат наші вояки винищили все тамтешнє вороже угруповання. До речі, більшість мешканці Дмитрівки евакуювалися, завдяки діям голови громади Тараса Дідича, який тут проявив велику наполегливість.