"Кобзарева онука" Софія Терещенко

Портрет С.Терещенко невідомого автора, початку 1970-х років. Експозиція Звенигородського районного краєзнавчого музею ім. Т.Шевченко. Фото автора.

Перед сучасними науковцями стоїть важливе завдання – відновити історичну пам’ять народу про особистості, які долучилися до процесу націотворення. Серед них на особливу увагу заслуговує Софія Мефодіївна Терещенко (26.08.1875 – 31.08.1948) – дійсний член Етнографічної комісії, музейний працівник, художниця.

Софія Мефодіївна народилася 26 серпня 1875 р. у с.Попівці Звенигородського повіту Київської губернії. Ми вперше публікуємо точний рік її народження, визначений співробітниками Звенигородського районного краєзнавчого музею ім.Т. Шевченка (далі – Звенигородського музею) за допомогою листа брата Софії – Каленя, що у ньому написано: «…моя сестра…народ. 1875 року…».

Сучасні дослідники схильні порівнювати долю С.Терещенко з життєвою історією Т. Шевченка, називаючи Софію «кобзаревою онукою» (Ф. Білецький, С. Кривенко, О. Наріжна та ін.). Мабуть, саме завдяки щасливому випадкові, художні здібності Софії Мефодіївни помітили впливові люди, які подбали про її навчання в Петербурзькій академії мистецтв (так само, як це було з Тарасом Григоровичем). Отримавши художню освіту, з 1911 по 1917 рр. С.Терещенко займалася реставраційними роботами в майстерні Царського Села та викладала рисування. 

Не вдаючись у подробиці особистого життя С.Терещенко у Петербурзький період, зазначимо лише, що офіційно заміжньою вона не була. Мала роботу, перебувала у громадянському шлюбі і ще раніше забрала до себе сестру Галину та брата Каленя, щоб сім’я була поруч. Тривале проживання в Петербурзі, за словами Софії Мефодіївни, «вибило з неї село». Останнє зауваження потребує уточнення. Зазначу, що її батьки були бідними селянами. Батько 25 років віддав військовій службі, одружився у старшому віці. Рано овдовівши, мати усі зусилля спрямувала на те, щоб дати дітям належну освіту. За її життя Нифонт, Калень, Софія реалізувались на мистецькій ниві, а Галина була аспіранткою археолога та етнолога Хв.Вовка. Тому, як наголошують сучасні дослідники, глибинна інтелігентність завше була властива як Софії, так і усій родині Терещенків. Під час революційних подій, 1918-го року С.Терещенко повернулася на Батьківщину. Чому? У розмові зі співробітником Звенигородського музею С.Лячинським (сім’я якого була близько знайома з Софією Мефодіївною) дізнаємося, що причиною переїзду був страх змін, такий властивий селянству, й прагнення відчути опору рідної землі. Саме це змусило Софію полишити все і повернутися в Україну. Приїхавши до Звенигородки, С.Терещенко усі зусилля спрямувала на розбудову культурного осередку – краєзнавчого музею (починаючи від 1920-го року).

Читайте також: Український антрополог Федір Вовк

Займаючись музейною справою С.Терещенко почала цікавитись етнографією – наукою, що допомагала їй пізнавати свій народ та його традиції. Науковій етнографічній діяльності дослідниці передувало аматорське збирання відомостей за програмою Етнографічної комісії з 1925 р. (у дійсні члени прийнята 1927-го року). У додаткових свідченнях до протоколів слідства (опубліковані в першому томі книги «Реабілітовані історією…» (2006 р.) від 30 жовтня 1929 р. окреслено коло проблем, що над ними працювала С. Терещенко: «…записки до народного календаря, як про свята, як їх в давніші роки святкували, про звичаї, про те, в який день що краще починать робить: садить, сіять та інше, писала про жнива… казки й пісні…». Ці матеріали ввійшли до «Народного календаря», праці А. Кримського «Звенигородщина…».

Перша сторінка листа К.М.Терещенка до Звенигородського музею, від 27 квітня 1961 року, що в ньому вказано рік народження С.М.Терещенко. Основний фонд Звенигородського районного краєзнавчого музею ім. Т.Шевченка.

Портрет Софії Мефодіївни як науковця можемо уявити, прочитавши її характеристику як «спеціаліста-етнографа», отриману від А.Кримського. Агатангел Юхимович зазначав, що до збору етнографічного матеріалу дослідниця ставилась «аж надто поважно й свідомо». Окремий інтерес становить той факт, що С. Терещенко намагалася записувати інформацію лише від старожилів (80–100 років), щоб встигнути зафіксувати ті давні «прадідівські народні звичаї та перекази…», що з «блискавичною швидкістю витіснялись новими формами життя».

Активна діяльність Софії Мефодіївни припадає на період українізації. Результати її колосальної роботи з дослідження чумацького промислу склали основу академічного збірника «Матеріали до вивчення виробничих об’єктів» (випуску ІІ, «Чумаки», за ред. академіка А.Лободи (1931 р.). Однак ім’я дослідниці серед авторів вказано не було, адже на той час колесо тоталітарної машини Радянського Союзу уже набрало обертів.

У 1929-му році на С.Терещенко була заведена карна справа. Додаткові свідчення до протоколів слідства наштовхують на висновок, що не сама Софія Мефодіївна цікавила слідчих. Працівники органів насправді прагнули з її допомогою отримати інформацію про наставника вченої – А. Кримського та інших подвижників української культури. З додаткових свідчень до протоколів слідства можемо зробити висновок, що людиною Софія Мефодіївна була чесною та порядною, адже, вона намагалася максимально виправдати колег, вказуючи на своє поверхневе, суто ділове спілкування з ними, та підкреслюючи їхню лояльність та відданість урядові. Про це, зокрема, зазначає слідчий Чередниченко у звинувачувальному висновку: «…ни об одном украинце ничего плохого она не думает, например, о Левченко, Крымском, говоря – «я не зрадниця», повредить им не должна…».

Втім, навіть за відсутності прямих доказів 9 вересня 1929 року С.Терещенко була ув’язнена і звинувачена у контрреволюційній діяльності (справа СВУ). Мозаїка її «злочинної діяльності» складалась з абсолютно несумісних свідчень щодо політичних поглядів. Працівники слідчих органів визнавали її прихильницею лівого соціалізму («петлюрівкою»), що свідомо могла сповідувати ще й крайній правий монархізм (через те, що в її музеї зберігався прапор «Союза Русского Народа»). Картину доповнювали обвинувачення в націоналізмі. Два терміни ув’язнення в містах Казахстану (перший 1930 – 1933, другий – 1935 – 1944 рр.) залишили глибокий відбиток на її серці.

С.М.Терещенко. Основний фонд Звенигородського районного краєзнавчого музею ім. Т.Г. Шевченка. Фото публікується вперше.

Померла Софія Мефодіївна Терещенко 31 серпня 1948 року. Реабілітована посмертно Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР від 15 червня 1973 р. Спільний пам’ятний знак на могилі Софії Мефодіївни та її брата Каленика встановлено 12 жовтня 2010 року за безпосередньої участі та фінансової підтримки ІМФЕ, Національної асоціації україністів, місцевої влади та звенигородських підприємців.

У той нелегкий час, коли жила С. Терещенко, кожен науковець опинявся перед життєвим вибором – дотримуватися переконань ціною власного життя або ж покірно схилити голову перед вимогами системи. Софія Мефодіївна обрала перше. Її сміливість, принциповість, подвижницька робота зі збереження культурної та духовної спадщини народу варті належного вшанування нащадками.

Окрему подяку за надані матеріали, допомогу в роз’ясненні окремих моментів життя С.Терещенко, її особистих мотивів та поглядів висловлюємо співробітникам Звенигородського музею – директору Олені Миколаївні Наріжній та старшому науковому співробітнику Станіславу Станіславовичу Лячинському 

провідний етнолог