Мудрість запорозьких дідів

Усна історія
Василь Сідак. Фото С. Злючого, 2012 р.

«…Та в нас не було панів.
Це козача територія,
ніяких панів не було,
кроме комуністичних…»

Коли розпочалися трагічні події на київському Майдані, а потім на Сході, у багатьох з’явилося розуміння того, що Україна не може бути в безпеці, доки стан самосвідомості її громадян не досягне рівня «воїна» — борця за свою землю, територію, державу. Саме тоді мені пригадалися численні розмови з мешканцями Дніпропетровщини, Херсонщини, Запоріжжя, які наповнили новим змістом багато таких знайомих речей: рідна природа, могили предків, історична тяглість. До мене прийшло усвідомлення, що наша земля буде Нашою, доки існуватимуть її хранителі, такі як «запорозькі діди».

«Запорозькими дідами» дослідники ХІХ — поч. ХХ ст. називали старших чоловіків, що зберігали народну пам’ять про часи козацтва. Традиція виявилась живою і досі, а риси таких дідів-мудреців можна побачити в характері моїх співрозмовників з колишніх Запорозьких Вольностей.

Одним із них був Василь Артемович Сідак (1925 р. н.), знавець історії козацтва та традицій свого рідного села. Його пам’ять зберігає і старовинні легенди, і розповіді про козацьку доблесть, і згадки про комуністичні злочини ХХ ст. Наша розмова з Василем Артемовичем відбувалась під час мандрівки до с. Дніпровокам’янки Дніпропетровської обл., у якій взяли участь також мої гарні знайомі (Сергій Злючий та Микола Кривенко), що їм я завдячую своїм перебуванням у цих місцях.

Млин. Дніпровокам’янка Верхньодніпровського р-ну. Дніпропетровської обл. Фото С. Злючого, 2012 р.

Розповідаючи про свій рід, В. Сідак особливо багато згадував свого дідуся, який передав йому у спадок любов до природи, землі, навчив господарювати. Родина Сідаків, як і інші корінні мешканці краю, пережила всі лихоліття, що випали на долю українських селян Півдня: колективізацію, голодомор, репресії, війну, втрату рідного ландшафту через спорудження штучних водосховищ. Втім, попри все, цей літній чоловік залишається стійким оптимістом та вважає, що необхідно навчитися по-справжньому зберігати історичну і культурну спадщину, адже вона стане міцним підмурівком для майбутніх поколінь. Разом з Василем Артемовичем ми відвідали декілька історичних місць у селі: старий вітряк, місцевий цвинтар тощо.

Нижче приводжу уривки розмови під час цієї прогулянки селом (без змін мовлення респондента).

[В. Сідак розповідає про історію свого села]

  • Та в нас не було панів. Це козача територія, ніяких панів не було, кроме комуністичних. Оце Калужино, Кам’янка, Мишурино, Бородаївка, Лихівка — оце не той, не було. Це козачі села були споконвіку.
  • Це якось відбилося на характері людей?
  • Якась розкутість у людини, шо гідність якась у нього єсть, не халуй якийсь.

Читайте також: Таємниці води

[Проходимо біля млина]

  • А коли було побудовано млин?
  • Ну, в началє, в началє століття того… якраз перед революцією.
Козацька могила. Фото І. Овчаренка, В. Колісника, А. Кутового, 2006 р.
  • Хто його будував?
  • Монах такий був, Пащенко. Їх було п’ять дворів у нас — всі розкуркулені і всі засужені були. І цей дід тоже сидів, і при том так його підставили: «Набери зерно!» (він був на сівалці робив). «Набери зерна і попід посадкою по те, попідсівай, шоб не було огріхів, огріхів». Він пішов, а там той, об’їжчик: «А шо це в тебе? Ти вкрав?» І зразу три роки… Ага, спеціально. А ті одказались, шо посилали.
  • В якому це році було?
  • Ну це, по-моєму, зразу після війни, зразу після війни…

[Йдемо від млина до козацької могили на березі Дніпродзержинського водосховища]

  • А у нас за посадкою вже й кладовище. Я казав поставити там пам’ятник, обсипать його, укріпить. І воно аж у воді, його розмива, воно напівзатоплене […]. Це Козацька могила називається.
  • Що ж там написано?
  • «Во имя отца и сына аминь. Стараниями внука Дмитра» — своєму дідові поставив у 1748 році. Стараниями тут тіки і осталось. Ніхто сюда не ходив. Я його й до войни знаю, стояв тут хрест, нікому не мішав […].
  • [Показує на іншу могилу] Ця — ніяк не називалася у нас.
  • А які були отам?
  • Грекова могила називалась, Ялова могила, Тарасюкова могила. Вобщім, де чия земля була.
  • То Мазепин бугор [показує вдалину Дніпродзержинського водосховища], а Переволочна [назва села] зараз на дні, у воді. Не село, а селище було. Його вирізали все ще у 1708 році. Вирізали і жінок і дітей. Одні димарі пооставалися, спалили. Вони [козаки] ж не схотіли здавати кріпості оті [росіянам]. А до Заочіпського [назва села] вода не дійшла [після спорудження Дніпродзержинської ГЕС]. Село виселили, виселили в Гречине [назва села] і в Радянське [назва села] виселили. Але туди вода не дійшла. […] На 200 років Полтавської битви поставили пам’ятник Петру Первому в Переволочній. Він як стояв, і так обвалився в кручу […].
Могила Тропка Свиридона. Дніпровокам’янка Верхньодніпровського р-ну. Дніпропетровської обл. Фото C. Злючого, 2012 р.
  • А це могила Тропка Свиридона. Ну, гайдамака (петлюрівець). З кадетами вони у 18 році... Кадетам сказали, щоб вони там звільнили місце, де Горний інститут у Дніпропетровському, а вони відмовились, і мій дядько був фельдшером, був у тій делегації, що тоже ходив, щоб домовиться по-доброму, тоді не получилося. Наутро вони викотили гармати, начали обстрілювати цих гайдамаків, а куля попала [...].
  • Та вже воно витравилося [козацький дух] там за Совєтів… А у владі були прийшлі.
  • А чому не ставили місцевих?
  • Тільки перевірені люди були…

До Дніпровокам’янки їздять цілі групи охочих почути розповіді Василя Сідака про знаменитий Мазепин острів та козацькі могили, які він дбайливо доглядає й охороняє. Нині унікальними є народні знання Василя Антоновича про затоплені плавні, тонкощі господарювання в колишніх плавневих ландшафтах та в степовій зоні. То чи є кому передати ці знання? Віриться, що є. Адже це «козача територія!»

канд. іст. наук, старший наук. співробітник відділу "Український етнологічний центр" ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України
козацтво, надмогильні хрести, ландшафт, штучні водосховища, колективізація