Нищівна сила прадавнього прокляття
На зв'язок сумної долі флагмана Чорноморського флоту ерефії – ракетного крейсера «Москва» з давньогрецьким прокляттям, насланим на нього українськими захисниками острова Зміїного, вже звертали увагу журналісти й політики. Разом з тим, робили вони це жартома, чи, принаймні, не зовсім серйозно. Але річ у тім, що в цій цікавій і навіть загадковій історії все може бути набагато серйознішим.
Прокляття, як відомо, вважаються небезпечною словесною «зброєю», яка здатна вражати тих, на кого їх спрямовують. У християнській культурі саме тому вони оголошені гріховними ритуальними формулами та забороняються Церквою. І все ж, незважаючи на це, люди вживають прокльони доволі-таки часто, проте не люблять признаватися в цьому. Тим більше, що, як вважається, неправедно наслане на безневинну людину прокляття, здатне повертатися й бумерангом вражати самого мовця. Не випадково, наприклад, німецьке прислів’я застерігає: «Прокляття повертаються додому, як птахи до гнізд». Тому фольклористам і етнографам, як правило, не вдається зафіксувати проклять при спеціальних опитуваннях: люди в один голос запевняють, що не використовують прокльонів у своєму побутовому мовленні, адже це, мовляв, є дуже гріховною справою! Тому вчені намагаються їх виловлювати з мови розповідачів, які, буває, що забуваються та вживають ці словесні формули в ході власних оповідей і спонтанної розмови. Зокрема, виловити прокляття в мовленні опитуваних людей, до того ж, у значній кількості, вже у наші дні вдалося польській дослідниці народної культури Анні Енгелькінг.
Українці, хоч і вважають себе в переважній більшості добрими християнами, також полюбляють насилати на супротивників різного роду прокльони. І стосується це не лише відомих літературних персонажів, таких як знаменита своєю лайкою бабуся Олександра Довженка із «Зачарованої Десни» чи Кайдаші з книги Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Не дарма цим успішно займаються осучаснені Кайдаші з серіалу «Спіймати Кайдаша». Тим більше, коли прокляття застосовують на адресу загальновизнаних поганців, то, вважається, що це є не таким уже й гріхом, а психологи навіть радять у такий спосіб знімати стрес. І головне, що люди в переважній більшості вірять в ефективність проклять, тим більше, що життя неодноразово доводило дієвість, так би мовити, «правильних» прокльонів. Таких, наприклад, як відсилання у відомому напрямку прикордонниками острова Зміїний російського корабля, яким був знаменитий крейсер «Москва».
Тут, щоб краще прояснити цей випадок, зробімо невеликий екскурс у минулі часи. Так от, коли в християнських народів сьогодні сипати прокльонами направо і наліво люди в більшості таки остерігаються, то в язичників у минулому таких гальм не існувало. Про це можемо дізнатися зі стародавніх та середньовічних текстів. Наприклад, чималенько випадків використання прокльонів зустрічаємо в Старому Заповіті. Але першість тут, очевидно, належить народам Античності – римлянам та, особливо, давнім грекам. І головне, що, як побачимо далі, джерельна база вивчення еллінських прокльонів виявилася напрочуд багатою. Річ у тім, що давні греки не просто сипали прокляттями на адресу всіх, хто перешкоджав їхній діяльності чи й просто не подобався, у них існував прямо культ виголошення ритуальних прокльонів. Прокляття застосовувалися не лише в побутовому мовленні, але до них широко вдавалися в політиці. А всі знають, яким бурхливим було громадсько-політичне життя в часи давньоеллінської демократії, і які блискучі промови виголошували античні оратори. От ці промови у випадках словесних баталій, як правило, й пересипалися прокльонами на адресу політичних супротивників. Але чи не найширше вживалися прокляття в судовій сфері, що й зрозуміло: тут часто вирішувалися вельми гострі колізії, які стосувалися різних випадків, у тому числі майнові й карні справи. Наприклад, усі судові процеси в Афінах включали клятви кожного з учасників, а також свідків, які в ході гарячих дискусій неодмінно нагороджували прокльонами один одного. Більше того, існували навіть особливі знавці проклять, які консультували тих, хто цього потребував.
Перед початком судових засідань, а також узагалі розпочинаючи якусь важливу справу, елліни неодмінно зверталися за допомогою до богів, а паралельно намагалися нейтралізувати супротивників виголошенням спеціальних ритуальних формул-проклять. Це робилося навіть тоді, коли, здавалося б, можна без цього й обійтися, наприклад, у ході сватання чи при спорудженні нового будинку. Але й тут у свідки й помічники брали бога, який мав допомогти мовцеві та покарати його дійсного чи потенційного ворога. І цю допомогу божества греки неодмінно поєднували з прокльонами. Й цікаво, що усні виголошення проклять супроводжувалися обов’язковою процедурою запису тексту прокльону на свинцевій табличці, яку потім укидали в колодязь. Вважалося, що підземні річки були найпевнішими каналами сполучення зі світом потойбічних божеств. А оскільки такі таблички добре зберігаються впродовж віків і навіть тисячоліть, то нині знайдено вже величезну кількість таких записів проклять, і кількість їх зростає.
І виявляється, українці безпосередньо причетні до вивчення давньоеллінських табличок із прокляттями, фактично розпочавши новий напрямок у науці, який виявився дуже плідним, оскільки дає інформацію, так би мовити, з перших рук про стиль мислення, настрої, взаємостосунки, релігійні практики, забобони, сприйняття світу тощо людей Античності. Адже офіційні документи та історичні твори, такі, як ті, що вийшли з-під пера Геродота, Ксенофонта й інших відомих античних авторів, такої, несуттєвої, на їхню думку інформації, як зафіксована на згаданих табличках, майже не повідомляють. Так от, першим на згадані таблички як на джерела вивчення стародавніх проклять і зафіксованого в них побутового світу еллінів звернув увагу харківський професор Євген Кагаров. Він ще 1918 року в Харкові надрукував книжку «Грецькі таблички з прокляттями», яка дещо пізніше вийшла у малозміненому вигляді у Львові, але вже німецькою мовою. Ця книжка не просто започаткувала новий науковий напрям досліджень Античної цивілізації, а й завдяки німецькомовному варіантові стала широко відомою в науковому світі. На неї по сьогодні посилаються як на основоположну працю всі вчені, які на Заході займаються античними, середньовічними та іншими прокляттями. На жаль, в Україні у радянські часи такого роду дослідження не віталися, й вони відродилися лише останнім часом. Отже, Кагаров виділяє такі категорії еллінських проклять: проти злодіїв, наклепників, різного роду кривдників, а ще судові, любовні, циркові, а також і проти тих, хто сам проклинає інших. Є серед них і прокльони на голови ворогів, що напали на твою країну. Тобто, в нашому випадку, вони добре пасують проти агресорів-московитів, які лише за два місяці «прославилися» в Україні своїми жахливими злочинами.
Тому повернімося до історії з островом Зміїним, історія якого, як відомо, тісно пов’язана з давньою Елладою. Давні греки називали його островом Ахілла, оскільки там знаходився храм цього чи не найбільшого звитяжця часів Троянської війни. За давньогрецькою легендою, острів підняла з моря богиня Фетіда для свого сина, яким і був Ахілл. Тут знаходився храм Ахілла-Понтарха, оскільки він вважався владикою й покровителем Чорного моря – Понту Евксинського. Тут Ахіллові поклонялися та приносили жертви, адже, як вважалося, саме на острові він і похований. А тому напрошується думка, що слова українських героїв, які не злякалися до зубів озброєного новітніми ракетами й гарматами, в сотні разів чисельнішого ворога, і дали йому гідну відповідь, фактично проклявши його, отримали магічну підтримку від давніх греків – колишніх володарів острова. Адже, як показують дослідження, всяка інвектива, тобто лайка, особливо, що називається, нецензурна, фактично є прокляттям, яке відсилає супротивника в потойбіччя. А в даному разі це прокляття українських звитяжців було в дивовижний спосіб підсилене зв’язком зі знаменитим стародавнім звитяжцем Ахіллом та світом давньогрецьких проклять. А елліни, як ми бачили, в цій справі дійсно були неперевершеними майстрами. Результат усі бачимо: 24 лютого гарнізон острова був атакований кораблями московитів, і пролунали сакраментальні слова, 6 березня українська артилерія потопила під Одесою корабель «Василь Биков», що брав участь у нападі, а 13 квітня крейсер «Москва» вразили наші ракети «Нептун» (теж античний бог, але давньоримський), і наступного дня він пішов на дно. І це, судячи з усього, ще не кінець цієї загадкової історії: 26 квітня українські збройні сили ліквідували пункт управління, який московитські вояки поспішили розмістити на острові, а разом з ним і зенітно-ракетний комплекс «Стріла-10», а 2 травня на світанку знищено два російські катери типу Раптор.
Тож, справді, чи маємо підставу не довіряти силі прадавнього прокляття?
