Володимир Ястребов: незвичайний учитель

В.Ястребов

Цього року виповнюється 160 років з д.н. педагога, етнолога, фольклориста та археолога Володимира Миколайовича Ястребова. 

Він народився 1855 р. у с.Крива Лука Самарської губернії (сьогодні с.Крива Лука Кінельського р-ну Куйбашевської обл. Російська Федерація) у сім’ї священика. Мати його дуже рано померла, тому вихованням хлопчика займалися батько та нянька – сільська дівчина Варвара.

З 1865 р. В.Ястребов почав навчатись у самарській класичній гімназії. Після її закінчення за порадою вчителів вступив до Одеського університету на історичний відділ історико-філологічного факультету. Під час навчання особливо цікавився лекціями славіста В. І. Григоровича, філософа Р. В. Ординського та історика Ф. І. Успенського. Під керівництвом останнього написав дисертацію – «Хрестовий похід Фрідріха ІІ».

Матеріальні умови студентського життя були складними. Внаслідок розбіжностей із батьком у життєвих поглядах, не отримував від нього жодної матеріальної допомоги, тому намагався заробляти самотужки. Одного разу в часи особливої скрути від голоду В.Ястребова порятувала нянька Варвара, яка продала свою швейну машинку і надіслала до Одеси отримані за неї гроші.

Після закінчення університету в 1876 р. Володимир Ястребов переїхав до Єлисаветграда (сьогодні – Кіровоград), де працював учителем історії в реальному училищі. Туди ж після виходу на пенсію вирушив його колишній викладач – В.Григорович, який планував подорож південною Україною. Існують свідчення, що В.Ястребов та В.Григорович у цей час багато спілкувалися та були близькими товаришами.

Втім, за свідченням А.Кримського, під час викладання в училищі В.Ястребов мало не втратив місце роботи через одну з своїх ювілейних статей про імператорів Петра та Олександра І. Цю статтю він намагався подати адаптованою для дитячого сприйняття мовою та ненароком вчинив необережність – «фамільярно назвав царя Петра Вєлікого – Пєтєй».

Кам’яні баби біля Кіровоградського обласного краєзнавчого музею. Фото С.Сіренка, 2015

У педагогічній діяльності В.Ястребов керувався принципом, який вимагав дійсно навчати дітей, а не просто робити вигляд активної діяльності. Саме тому у своїх лекціях В. Ястребов давав значно більше матеріалу, ніж того вимагала навчальна програма і розповідав так, щоб кожному учневі все було зрозуміло. При школі молодий учитель організував для дітей продаж дешевих книг, а також позаурочні збори, де навчав їх історії. Під керівництвом В.Ястребова учні записували пісні й казки, збирали писанки й предмети побуту. Разом із своїми вихованцями дослідник зібрав колекцію писанок та малюнків писанкових орнаментів. Вся ця робота дала змогу організувати при школі музей, у якому зберігались археологічні та етнографічні експонати, а саме – наконечники стріл, кам’яні молотки, дитячі іграшки, кам’яні баби (тепер знаходяться на подвір’ї Кіровоградського обласного музею). Згодом шкільну археологічну колекцію відправили на виставку, організовано Археологічною комісією в Одесі. Втім, після завершення виставки, не вся колекція повернулася до шкільного музею – унікальна бронзова ручка у вигляді медузи потрапила до Ермітажу як рідкісний експонат. В.Ястребов дуже переживав з цього приводу, однак, попри всі його намагання, повернути артефакт не вдалося.

Розгорнувши етнографічну діяльність, Володимир Ястребов зосередився на збільшенні її ефективності. Для цього він створив власну мережу записувачів етнографічних та фольклорних матеріалів у Єлисаветградському та Олександрійському повітах (сьогодні це центральна та східна частини Кіровоградської області).

Читайте також: Український антрополог Федір Вовк

Кореспондентами ученого були найкращі учні земських шкіл, які, отримавши стипендії за успішне навчання, мали можливість проживання у земському інтернаті Єлисаветграда. Крім учнів до пошукової роботи Володимир Миколайович залучив також інтелігенцію з повітових сіл – священників, учителів. У результаті потужна мережа записувачів дозволила В. Ястребову зібрати значний масив казок, легенд, дитячих ігор тощо, які разом з етнографічними відомостями увійшли згодом до книги «Матеріали по етнографії…». Про цю працю етнограф М. Сумцов писав: «У збірнику видно редакторську руку, дбайливість про розпорядок і систему, уважне відношення до інтересів науки і читача». Книга складається з двох частин: у першій розповідається про народні марновірства та обряди (уявлення про людину та світ, народний календар, народну медицину тощо), у другій вміщено легенди, казки й оповідання. Головною перевагою збірника стало те, що В.Ястребов включив до нього лише, ті матеріали, які раніше опубліковані не були, або ті, які фіксували нові локальні варіанти. Крім власних публікацій, чимало матеріалів В.Ястребов надсилав іншим професійним етнографам, зокрема, збереглися свідчення про його активну співпрацю із Ф.Вовком.

Малюнки з книги Рибалки П.П. "Колекція писанок Володимира Ястребова - консолідуючий фактор національних культур"

Етнографічний доробок вченого складає також ряд публікацій у журналі «Киевская старина». Стаття «До повір’я відносно бджіл» була написана на основі матеріалів с.Глодоси (тепер Добровеличківський район Кіровоградської області), яке належить до Середньої Наддніпрянщини. У ній В.Ястребов подає вірування та обряди пасічників, спрямовані на захист пасіки й збільшення кількості меду. Наприклад, на Водохреща пасічник набирав повне відро води, з якого нікому не дозволялося давати пити, щоб пасіка була повна меду, і чужа бджола не мала сили взяти цей мед. Коли розпочиналися весняні сільськогосподарські роботи, бджоляр виїздив у поле і, розшукавши мурашник, забирав його в мішок та привозив додому, де варив його з медом й годував ним бджіл. Усе це робилося для того, щоб бджоли були такі ж чисельні і працелюбні, як мурахи. Тож попри поширене уявлення про те, що В.Ястребов займався вивченням винятково Півдня України, насправді його дослідження охоплювали всю теперішню Кіровоградську обл., в тому числі і середню Наддніпрянщину.

В іншій статті «В запорозькому захолости» вченим аналізується південноукраїнське с.Олексіївка (тепер Бобринецький район Кіровоградської області). У роботі подається опис географічних та природних умов, обрядів, звичаїв та вірувань, фольклору, й історії села, яке виникло з козацького зимівника.

Дві статті В.Ястребов присвятив писанкарству: «Пасхальні писанки» та «Декілька слів про писанки». У них йдеться про виготовлення писанок, подаються місцеві назви великодніх яєць, ігри з ними, використання їх в обрядах.

Отже, за допомогою широкої мережі кореспондентів В.Ястребовим було розгорнуто активну збирацьку діяльність та зафіксовано чимало локальних варіантів традицій, обрядів, побутових практик, фольклорних творів. Крім того, зібравши чималу етнографічну та археологічну колекцію, учений організував шкільний музей, який був високо оцінений фахівцями.

кандидат історичних наук