Як українці рибу руками ловили
Ловля риби руками здавна була поширена по всій території України. Способи такого лову залежали від місцевих традицій та природно-географічних умов.
Наприклад, у Карпатах діти загороджували неглибокий і вузький потік або один з рукавів річки, виготовляючи взимку зі снігу, а влітку –– з землі, тимчасову греблю. Через деякий час вода в струмку опускалася нижче перегородки і збігала, а риба лишалася на мілині, після чого її збирали руками. Крім того, під час нересту у карпатських річках рибу могли спеціально заганяти до заздалегідь визначеного потічка, де кілька рибалок виловлювали її руками. Здобич намагалися спіймати знизу і притиснути до грудей. У такий спосіб ловили переважно головатиць (місцева назва лосося дунайського).
На Середній Наддніпрянщині поширеною була практика ловити руками рибу, яка заплуталась у кущах під час тьорки (нересту).
На Дніпрі в районі Києва у кінці ХІХ ст. існувала практика збору рибної ікри з лози та водоростей. Кожний збиральник наповнював ікрою цілий кошик, який спеціально носив на спині. Київський іхтіолог Іван Фадєєв писав про таку ловлю: «Селяни, які жили біля річки, здавна займалися і займаються збиранням ікри, що її риба в нерест відкладає на лозу... У кожного з цих селян під час збирання ікри можна бачити на спині кошик певного типу, прикріплений у вигляді портфеля. Варто один раз побачити подібного промисловця, зайнятого своєю справою, щоб зрозуміти ту жадібність, з якою він збирає ікру. Яке задоволення спостерігається на його обличчі, коли він, наповнивши кошик місткістю не менше пуда ікри, самовдоволено повертається додому».
Селяни також часто збирали рибу, яка не встигла повернутися до водойми після спадання води під час весняних паводків. Приміром, після сильних розливів Дніпра у ХІХ–ХХ ст. (до побудови водосховищ) люди могли навіть у хатах під піччю «ловити» сомів.
Улітку рибу часто ловили в озерцях (калюжах) з непротічною водою, які утворювалися на низинах після повені. У спекотні дні калюжі висихали, а риба була приреченою на загибель, тому коли води залишалося мало, її виловлювали руками. Якщо ж води було ще багато, її спочатку каламутили ногами (палицею, бовтом). Після цього рибі починало бракувати кисню, і вона випливала наверх, тоді щук, лящів, судаків, коропів тощо просто підбирали руками. Подібним способом ловили линків у річках на мілині. Селяни знали, що у скаламученій воді ця риба головою заривається в мул і пускає бульбашки («жмурки»). Спостерігаючи за ними, рибаки брали линів по одному обережними рухами за голову. Таку ловлю називали «ловля на жмурки» («ловля у жмурки»).
У с.Миколаївці (Попаснянський р-н Луганської обл.) влітку збирали руками в’юнів, коли ті переповзали з однієї водойми до іншої. Для цього вночі на шляху риб насипали пісок, у якому вони скупчувались, а вранці – підбирали. На Поліссі в’юнів ловили на пересохлих болотах, де вони заривались у мул. Діти закривали дірочки, які в’юни робили для дихання, пальцями, риба вилазила, і її підбирали або викопували палицею.
Улітку та восени рибу діставали з прибережних печер. Така ловля називалася «печерування» або «печеркування». Вона могла бути простою та складною. Під час простої ловлі рибу або раків витягали з-під коріння дерев, каміння, нір. Під час складної – пірнали та запливали в печери. Цей метод вимагав від рибалок гарної витримки та спеціальних навичок, адже потрібно було не заплутатися в корінні, тихо заплисти до печери, схопити ватажка зграї, правильно його погладити і лише після цього хапати рибу й повертатися назад. Якщо ж риба лякалася, вона каламутила воду та скупчувалася біля виходу з печери, що перекривало дорогу і могло спричинити нестачу кисню. Втім, метод складного«печерування» перестали використовувати ще на початку ХХ ст.
Літніми ночами за допомогою лучини ловили раків, які вилазили на світло, й тоді їх легко можна було схопити руками. Аналогічним способом у наш час ловлять у Криму крабів.
У дельті Дніпра наприкінці ХІХ ст. пізно восени ловили руками коропів. Для цього рибалка брів по воді, а наштовхнувшись ногами на косяк риби, виймав її поштучно.
Екзотичним та оригінальним способом лову риби є ловля ногами. За допомогою нижніх кінцівок рибу ловлять у дуже вузьких тупикових місцях водойми. Риба, відчуваючи наближення рибака, намагається втекти, проскочивши між його ногами. У цей момент потрібно міцно затиснути здобич. В Азовському морі ногами ловлять бичків, наступаючи на них і не даючи змоги утекти. У піщаних водоймах в такий спосіб ловлять раків. Однак ловля риби або раків ногами є великою рідкістю і виникла лише у другій половині ХХ ст.
Отже, ловля риби руками активно практикувалася по всій території України до кінця ХХ ст. У наш час у зв’язку із меліоративними роботами, зменшенням риби та урізноманітненням дозвілля цей спосіб майже не зустрічається.
Народний календар
Випадкове фото
