Коли зима з літом стрічається
На сороковий день після народження Ісуса Христа віряни відзначають день Стрітення Господнього. Витоки свята пов’язані з нормами Старого Заповіту, згідно з яким протягом сорока днів після народження хлопчика і вісімдесяти після народження дівчинки жінка вважалася нечистою. Тож для очищення після пологів кожна мати після завершення цього терміну приносила у святині в жертву горлицю, голуба або однорічне ягня. Такий самий обряд мала виконати і Діва Марія. Однак, ще задовго до народження Христа Богом була передбачена його зустріч з праведним Симеоном, якому Святим Духом було відкрито, що не бачитиме він смерті, доки не стрінеться з Сином Божим. Тож коли батьки вносили Ісуса до храму, Симеон взяв його на руки і благословив. Таким чином відбулося його чудесне стрітення зі Спасителем.
Свято Стрітення Господнього є одним із дванадцяти найбільших церковних свят. Перші згадки про відзначення цього дня в Єрусалимі стосуються другої половини ІV ст., а вже у VІ ст. імператор Юстиніан розпорядився відзначати Стрітення по всій території Римської імперії.
В уявленнях українців день Стрітення Господнього сприймався як час зустрічі зими і літа (у деяких місцевостях весни): «Стрічення – Зима з Літом зустрічаються. Уже зима одходить, а весна настає» (с. Яцьки Васильківського р-ну Київської обл.). Найчастіше у народних прикметах згадується умовна боротьба зими та літа або весни і подальші прогнози, що залежать від погоди в цей день: «Стрєтєніє – це Зіма з Літом стрічається. Хто кого поборе: чи Зіма, чи Літо. Як Зіма, то ще буде холодно, а як Літо, то вже буде тепло» (с. Куйбишевка Єланецького р-ну Миколаївської обл.);
«Стрічаннє – це стрічається Зіма з Літом. Палавина уже зіми праходить. А шо переборе: чи літо, чи зіма як сніг ще йде, значить зіма переборола. А як уже дощ, то вже літо перебороло» (с. Кам’янка Дворічанського р-ну Харківської обл.). Іноді старожили відтворюють навіть цілі діалоги між Зимою та Літом, які показують ставлення українців до холодної та теплої пори року, їхнє місце у господарському календарі: «Стрічаються Зима з Літом, то кажуть: «А добрий день, Горюхо». – «Добре здоров’я, Серухо. Те, шо я за літо нагорювала, то ти за зиму пересрала»» (с. Синів Гощанського р-ну Рівненської обл.).
На Волині свято Стрітення називають Громниця: «Громниця – зими половиця» (с. Підлісся Любомльського р-ну Волинської обл.). Імовірно, у минулому Громниця була язичницьким божеством весняних гроз, яке вшановувалося нашими предками одночасно з початком боротьби тепла з холодом і перемоги першого над останнім.
Читайте також: Масляна в Україні
На свято Стрітення проводилося спеціальне освячення свічок. Таку свічку давали в руки помираючому, нею випалювали на стелі чи одвірках хрести, які вважалися оберегами від нечистої сили, припалювали волосся на голові для уникнення головного болю, запалювали під час грози тощо. У с. Кропивники Шацького р-ну Волинської обл. громничною свічкою присмалювали волосся, щоб не боятися грому. За народними уявленнями, усі свічки в цей день у церкві ставали священними, тож за ними намагалися дізнатися про погоду протягом літа: «Якшо на Стреченнє дуже трещать свєчкі, до буде громове лєто» (с. Барвінки Малинського р-ну Житомирської обл.).
Крім свічок у церкві освячували воду, яку набирали у ще невживану посудину і зберігали вдома на покуті. Такій воді, як і хрещенській, приписувалася магічна, цілюща сила. Після повернення з церкви потрібно було випити освяченої води та покропити нею худобу. Вважалося, що стрітенська вода є найбільш помічною при хворобі та для подорожуючих. Коли чоловіки вирушали в далеку дорогу (чумакувати або до війська), рідні кропили їх перед походом такою водою. Втім, найчастіше стрітенську воду використовували від «вроків», «пристріту» – хвороб, спричинених злим оком.
Читайте також: Як козаки збирались у походи
За станом погоди цього дня дізнавалися про погоду навесні, влітку, умови для сільськогосподарських робіт тощо. Найбільш розповсюдженою в українців є прикмета: якщо на Стрітення півень води нап’ється, то на Юрія віл напасеться. За святом Стрітення, крім передбачення весняної погоди, дізнавалися і про майбутній урожай. Українці звертали увагу на швидке пробудження природи, яке вважалося сприятливим для отримання гарного врожаю. Якщо на Стрітення було тепло, текло зі стріхи, утворювалися бурульки чи іній, це мало гарантувати гарний урожай збіжжя, фруктів, меду, льону, грибів. Зокрема, у с. Рудьки Чорнобильського р-ну Київської обл. відмічали: «Сасулькі, які вісять, такіє будуть стєльнікі (соти. – О. В.) довгіє на мед».
Останнім часом в Україні вкоренилося прогнозування погоди за бабаком, якого дістають з його будиночка на Стрітення. Якщо на вулиці сонячно, і бабак побачить свою тінь, то весна буде пізньою і холодною. Стосовно бабака у народі існувала й інша прикмета, пов’язана з цією твариною: «Просвистів байбак – ховай у затінок сіряк».
Проте, мало хто знає, що на Львівщині давно існувала подібна прикмета, пов’язана зі спостереженням за ведмедем: «На Стрітення ведмідь виходит і дивисі, як увидит свою тіню, значит, як сонце, то він має тіню, то він ховається далі, а як нема його тіні, то він вже віходить і там собі ходит, бо він вже знає, що буде тепло» (с. Чертіж Жидачівського р-ну Львівської обл.).
Випадкове фото
