Як козаки збирались у походи

Сластіон О.Г. Проводи на Січ,1886

Ми не маємо польових записів про те, як українці проводжали на війну своїх рідних у XVI–XVIII ст., але існують інші джерела, що дають нам відомості про це. Такими джерелами насамперед є народні думи. Так, на основі «Думи про Олексія Поповича» можемо судити про те, як збирався на війну реєстровий козак. У ній розповідається про козаків, які на Чорному морі потрапили у страшний шторм. Тоді старшина закликав усіх покаятись у своїх гріхах і сподіватися на милість Всевишнього. Відповів лише козак Олексій Попович. У переліку його «гріхів» містяться описи дій, обов’язкових перед вирушанням у похід. Науковою мовою такі обов’язкові дії називаються елементами ритуалу, що покликані забезпечити щасливий похід і повернення додому. Олексій Попович їх не виконав і щиро у цьому каявся, адже таким непослухом накликав гнів Божий на себе і своїх товаришів:

Як я колись в охотнє військо од’їжжав,
У отца, неньки прощенія не брав,
Старшого брата за брата не мав,
Меншую сестру згорда зневажав,
В груди стременем одпихав.
Либонь мене, козаки, панове молодці,
Великий тут гріх спіткав.
А як я до козацької громади прибував
За своєю гордості юнацької шапки не знімав,
Старшим козакам добридень не казав,
З празничком не поздоровляв.
Гей, козаки, панове молодці,
Мене тут ще більший гріх спіткав.
А як я на коні мимо сорока божих церков пробігав,
З своєї дурної голови шапки не знімав,
На себе хреста не складав,
І отцівської, материної молитви не споминав.
Господа милосердного на поміч не призвав.

Всі ці ритуали, які повинні були оберігати Олексія Поповича, певною мірою подібні до обряду підготовки до смерті, адже кожен козак ішов на війну, а, можливо, і на вірну смерть. Водночас підготовка до смерті була пов’язана з релігійними уявленнями, головними елементами яких були таїнства покаяння та причастя, тобто примирення з усіма, взаємне прощення, соборна молитва. Таким чином, неналежна підготовка до походу, могла стати тією «діркою» в духовному панцирі, крізь яку до воїна могла приступити смерть... Як бачимо, наприкінці думи, щира сповідь врятувала від Божої кари не лише Олексія Поповича, а й усе судно, на якому він плив, адже це його гріхи накликали кару Божу.

Читайте також: "Виряджала мати сина у солдати..."

У «Думі…» Олексій Попович згадує про те, що козаки наймали молебни. Мається на увазі, що під час нападу ворогів, у всіх храмах безперервно правилися спеціальні богослужіння. Очистившись з їх допомогою, воїни мали здобути силу перемогти ворога, бути невразливими, нездоланними.

Дума про Олексія Поповича. Георгій Ткаченко

У молитвах закликали на поміч Господа Бога, Матір Божу, архангелів Михаїла та Гавриїла і все небесне воїнство, усіх святих, зверталися до Чесного Хреста Господнього й Ангела-хранителя, який мав надавати силу і мужність, попутний вітер на морі, рятувати від бурі і від великих хвиль, а особливо наганяти жах і страх на ворогів, послаблювати їхню силу. 

Крім того, кожен з воїнів мав власні обереги, про які також знаходимо згадки у фольклорних текстах. Найпоширеніші – хустина, рушник, хрест, але перед морським походом козаки нерідко зав’язували в полу сорочки жменьку рідної землі (на випадок, якщо доведеться вмерти на чужині, то щоб з рідною землею). Є у фольклорі й інші версії, наприклад, нібито повертаючись до турків після зруйнування 1775 р. Січі, запорожці насипали землі в свої чоботи. Коли ж турецький султан приводив їх до присяги, то клялися таким чином: «На чиїй землі стоїмо, тому цареві і будемо служить!». У багатьох легендах про характерництво запорожців йдеться про те, що в козацьких торбинах була християнська земля, що її набирали в чоботи, набивали коням під копита, що вона відводила очі ворогам або вводила їх в оману.

Таким чином, бачимо, що збираючись у похід, козаки мали суворо дотримуватися певних ритуальних дій, серед яких прощання з батьками, шанування старших та церкви, а також молитва. Також перед вирушанням у похід козаки відвідували спеціальні молебни і заготовлювали обереги (хустину, рушник, хрест, жменьку рідної землі), що мали принести їм непереможність та удачу в бою.

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України