"Виряджала мати сина у солдати..."

Проводи, 1951 р. с. Осокорівка Нововоронцівського р-ну Херсонської обл. Фото скопіювала Боса Л.Г.

У вересні 2011 р. у містечку Високопілля Херсонської області мені пощастило зафіксувати детальний опис вже забутого в Україні обряду проводів в армію. Високому рівню збереженості обряду ми завдячуємо завідуючій краєзнавчого музею Високопілля Зікрач Галині Афанасіївні, яка розшукала серед жителів міста людей, які ще пам’ятають проводи до армії в радянський час. Галина Афанасіївна та її подруги Міхеєва Любов Філаретівна, Лаханська Ніна Іванівна досі проводжають новобранців на службу і охоче розповідають про традиції свого містечка.

Проводи у Високопіллі розпочинались із запрошення на «виряджання». Рекрут, якого матір перев’язувала рушником, а наречена – червоною стрічкою, ходив зі своїм другом по селу і скликав рідних та близьких: «Як виряджали в армію – тоже гукали на виряжання із дружкою, він ходе з другом своїм. Ходе попід хати і всіх гукає на виряжання. Він уже перев’язаний. Мати перев’язала його рушником, лєнтою». Таке запрошення схоже на запросини на весілля, що свідчить про вбачання у проводах обрядів переходу у новий життєвий статус.

Гості, запрошені на виряджання, приходили з хлібом і вишитим рушником, а пізніше – з купованим рушником, розмальованим яскравими квітками. Даруючи рекруту хліб, бажали, щоб голоду не знав, доки службу буде нести. Жінки перев’язували його рушниками «на щасливу армійську дорогу», «на щастя», «на долю». У рушників обидва кінці були вишиті, красиві, щоб такою ж красивою були дорога в армію і назад. Коли всі сідали за столи, говорили побажання майбутньому солдату, а потім збирали рюкзак: «Інтєрєсно ще. Оце пов’язали і сіли за столи. І там кожен бажає – наливають. І знову налили, їдять. 

Рукрутська пісня "Виряджала мати сина"

А потім уже підходить час, що треба збирать рюкзак. Підходять і начинають старші диктувать. Перевіряємо: ложку поклав – поклав, полотенце… І оце все, шо мати поклала. Там є пєрєчень, що воєнкомат зобов’язував покласти, а кромє того іще мати: конверти, носки, переодягнуться, шоб було. І їду. І бере ще з собою там випити. Бо коли приїжджають на воєнкомат – до ранку, а в шість вели вже на поїзд. То тут, на поїзді, – те саме: наливають, танцюють, співають! Аж до ранку, а ранком їдуть назад додому. Поки не вирядять його, не посадять вже в поїзд».

У наш час збирання речей має, перш за все, практичну функцію, але не виключено, що у ньому присутнє і ритуальне символічне значення. На «виряджанні» виконували пісні, які описували тривожні і сумні почуття матері у зв’язку з виходом сина на службу: «В суботу пізненько», «Виряджала та ой мати сина», «Виряджала мати сина у солдати», «А в полі береза».

Чиатайте також: Як козаки збирались у походи

Дівчата, які приходили на «виряджання», шпильками чіпляли на одяг рекрута хустинки, а заміжні в’язали хустинки на руки: «Він весь обв’язаний повністю! Даже знімають, як висить, бо дуже вже багато». Це найбільш урочистий етап проводів.

Коли новобранця виводили з двору, біля воріт на удачу розбивали пляшку і тричі кликали його, що він вертався. Це робили для того, щоб рекрут три рази повернувся додому: два рази у відпустку і один раз після закінчення служби: «Як виводять його з хати, з двору, некрута, називали. Виводим. Батько з матерею до воріт дійшли, бутилка в руках – розбивають бутилку, вертаються назад – шоб він вернувся»; «Гукали три рази. Раз гукнули, щоб він же вернувся додому. Він вернувся шось до матері. Тоді ще раз: він уже йде, йде, попрощався – і ще раз вертається». 

Рекрутська пісня "Провожала мати"

Усім селом проводжали солдата-новобранця на кінець села, де стояв автомобіль, прикрашений квітами. За селом проводили невеликий мітинг, на якому виступав голова колгоспу і вручав грамоту-подяку чи подарунок. З напутніми промовами виступали також парторг, комсорг, директор школи, хлопці, які нещодавно повернулися з армії.

Обрядовий час від’їзду новобранця – це апогей проводів, коли виконувалися спеціальні пісні: «Ой машина ти желєзна», «Ой машина в’їжджає», «Послідній же нинішній деньочок». Потім, коли новобранець вже їхав на машині до пункту прийому, він по одній відчіпляв ці хустинки і кидав через плече: «Кожна дівчина, яка приходить, цепляє платочки. /…/ Тоді оце, як їде, машина його везе, він по одному відчіпає і кидає через плече»; «Машина їде помаленьку, а він маха-маха і кидає».

Ці хустинки збирали люди, які йшли за машиною. Батько і мати обов’язково мали підняти по хустинці і зберігати їх, доки син не повернеться додому: «Обично стараються батько й мати взять по платочку, потом скільки ждуть – стільки вони хранять ці платочки».

Коли мати піднімала хустинку, говорила такі слова:

Ступаю, синочок, я в твій слідочок,
Беру у ручки я твій платочок,
Легкої служби тобі бажаю,
Через два рочки додому чекаю.

Таким чином, проводи до армії в радянський час були пов’язані з системою ритуалів, спрямованих на захист новобранця під час служби та його повернення додому.

кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України