Зелені свята в Україні
У календарному циклі східних слов’ян початок літа був пов’язаний з троїцько-русальною обрядовістю, в основі якої знаходилися магічне заклинання врожаю та культ рослинності.
Християнське свято Трійці, що відзначають на 50-й день після Великодня, у народі називали Зеленими святами або Святою неділею. У цей день українці обов’язково прикрашали хату, господарські будівлі та подвір’я зеленими гілочками дерев – верби, клена, липи, акації, береста, ясеня, горіха, дуба тощо. У деяких регіонах існувала сувора заборона на використання з цією метою гілок осики, що на ній за повір’ям повісився Іуда Іскаріот. Таке рослинне оздоблення оселі і двору називалося «клечанням» або «маєм». Гілки дерев ставили біля вхідних дверей, образів, вікон, на воротях, встромляли у стріху. Одночасно підлогу встеляли пахучими травами – м’ятою, осокою, пижмом, любистком, татарським зіллям тощо.
Як і на проводи, на Зелені свята люди провідували на кладовищах своїх померлих родичів, влаштовували панахиди й колективні поминальні трапези. Окремі троїцькі обряди мали яскраво виражений аграрно-магічний характер. З доби язичництва, очевидно, походить звичай встановлювати зелені гілки на хлібних нивах, що нібито охороняло їх від будь-якої шкоди. Зі свого боку, православне й уніатське духовенство приурочувало до Зелених свят хресні ходи з метою освячення хлібів.
Пережитки глибокої старовини зберіг троїцький звичай «водіння куста», характерний для західних районів українсько-білоруського Полісся. Він має давнє слов’янське коріння і функціонально пов’язаний з російським звичаєм завивання берізки та болгарською «додолою» Головними компонентами цього обряду, який згадується ще в літописах XII ст., була церемонія прикрашання «куста». Дівчину або дівчинку вбирали у зелені гілки дерев і у супроводі гурту дівчат урочисто водили по селу, відвідуючи кожен двір, щоб виконати господарям спеціальні привітальні «кустові» пісні. Глибинний зміст обряду полягав у забезпеченні щедрого врожаю.
Поліському «кусту» близький за змістом інший троїцький обряд українців — «тополя», поширений, зокрема, на Полтавщині та Сумщині. Дівчата обирали між собою «тополю», підв’язували її руки до палиці, прикрашали зеленню й квітами і з піснями вели в поле:
«Стояла тополя край чистого поля.
Стій, тополенько, не розвивайсь,
Буйному вітроньку не піддавайсь!»
На лівому березі Дніпра, у Переяславському повіті, на Зеленому тижні молодь влаштовувала гуляння навколо ігорного дуба. Так називали довгу жердину з прикріпленим угорі колесом від воза, обвитим травами й квітами. Ігорний дуб влаштовували на вигоні або сільському майдані в клечальну суботу напередодні свята. Прикрашаючи його, співали:
«Розвивайся, сухий дубе,
Бо на тебе мороз буде.
— Я морозу не боюся,
Прийде весна — розов’юся!»
Ще слов’янами-язичниками дуб вважався священною рослиною. Оскільки він розвивається пізніше від інших дерев, в уявленнях наших предків це символізувало прихід літа.
Таким чином, троїцько-русальний тиждень знаменував собою перехід від весни до літа. Свято Трійці, попри релігійне забарвлення, у своїй обрядовій сфері має цілий ряд стародавніх слов’янських уявлень, пов’язаних із майбутнім врожаєм, шануванням природи та культом предків.
Народний календар
Випадкове фото
