Скарби із старовинних скринь
Скриня була невід'ємною частиною традиційного житла українців. Вона виконувала роль звичної нам шафи, де тримали одяг, рушники тощо, а ще зберігали придане дівчини.
Упродовж ХІХ – першої половини ХХ ст. скринництво посідало особливе місце у системі виробництва меблів. Недарма й самих ремісників-столярів, що вготовляли скрині, називали скринниками.
Робили скриню із дерев’яних дощок – дубових, липових, кленових та ін. Зовні вона нагадувала великий ящик із плоскою чи злегка випуклою кришкою, що завжди замикався на ключ. Із обох боків скрині для зручності її транспортування робили залізні ковані ручки. Скриня мала плоске, іноді з додатковими ніжками дно, зверху її зазвичай вкривали тканим килимом чи рядном. Часом форма та розміри скрині дозволяли використовувати її як стіл або ліжко.
Скрині фарбували здебільшого в червоний колір різних відтінків. У різних містах Сумщини існувала практика складнішого декоративного оздоблення скринь за допомогою художнього розпису, через що вони звалися «мальовані скрині». Зазвичай таке оздоблення робили самі ремісники-столяри. Художньо-естетичною майстерністю відрізнялися скрині Слобідської Сумщини, на яких вимальовували різноманітні рослинні орнаменти. Ціни на такі скрині «з візерунками» були досить високими, з розрахунком на заможних людей. Старші люди розказували таке: «На базар їздили купувать скрині... Були скрині з візерунками, вони дорогше – то вже багатші купляють, а без візерунків – вже бідніші. Без скрині пагано зовсім, бо все в скрині лежить» (с. Гути, Сумська обл.). Цінувалися також ковані скрині. Скриню оковував залізом переважно сам столяр, а складніші ковані декоративно-оздоблювальні елементи міг виготовити й коваль.
Для зберігання дрібних речей, як-то: гроші, папери, прикраси – в середині скрині був невеликий ящичок – прискринок. Нерідко у прискринку зберігали дитячий пупчик, який відпадав невдовзі після народження немовляти. Його зберігали зав’язаним, а коли дитині виповнювалось сім років, і вона вже мала іти до школи, пупчик просили розв’язати. Вважалось, що малюк, який швидко впорався із таким завданням, буде розумним.
Скриня була основним компонентом традиційного весільного посагу молодої, тому мальована і кована скриня вказували на заможність її сім’ї.
Однакове зі скринею функціональне призначення мав сундук. Обидва столярні вироби якийсь час використовувались одночасно в різних місцинах регіону. Однак вже на початку ХХ ст. сундук поступово витісняв скриню із побутового вжитку. Різниця між найбільш поширеною «простою» скринею та сундуком, якими користувалися аж до середини ХХ ст. полягла у тому, що сундук мав випуклу кришку, а скриня – пласку, сундук обковували залізом, а скриню – ні.
Від середини ХХ ст. побутові функції скрині та сундука поступово перейняв на себе новіший столярний виріб – шафа. Проте скриня чи сундук ще впродовж певного часу в різних місцинах Сумщини зберігалися як важливий ритуальний предмет, пов’язаний із весіллям. Зокрема існувала весільна традиція «збирання скрині»: поки молода ходила по селу прощатися з дружками, її рідні збирали скриню з приданим і везли до молодого.
Читайте також: Асортимент бондарних виробів у побуті українців
Цей обряд зберігся у регіоні досить добре, старожили охоче розповідають про те, як треба «везти скриню» до жениха: «Везуть, значить, скриню хрещений і хрещена. І обов’язково, шоб було парно. Ну, нехай чоловік і жінка, хай з однієї сім’ї, ну, шоб було пара. Вдовців, ну, значить, хто ще дєва, незамужня – ні, треба, шоб жонаті були, і шоб була пара ... Брали з собою обов’язково сокиру, бо заносять в хату скриню: «У сіна не влазить». Косо поставлять: «Не влазе!». Виймають сокиру: «Зараз будем одвірок рубать. Одвірки рубатимем, не влазить скриня». Як наллє по чарці всим, дадуть закусить – все, пройшла скриня. І оце так, поки внесуть ту скриню, скіки дверей, ото стіки їм і чарок наливають. Брали ж з собою сокиру, шоб налякать же ж хазяїв, шо зараз будем рубать. Невеличка може сокирка. Брали обов’язково молоток, гвоздки. Де їм хотілося рушники, не так, як висіли у хазяїв. Те все знімали вони, а своє все вішали так, як хотілось молодій. Оце своє все вішали...» (с. Річки, Сумська обл.).
Скриня та її вмістище вказували на те, що молода є вправною дівчиною, надбала собі придане й готова до сімейного життя: «А в скрині, значить, обов’язково у неї повинно було натканих ряден тоненьких таких, як простинь зараз, шоб застілать. Щоб десяток було. Ну, старалися дівчата одна поперед одною, шоб усе ж красиве було, шоб повишивані ті рушники були...» (с. Річки, Сумська обл.).
Навіть у 50-ті рр. ХХ ст., коли скринництво як ремесло вже згасло, збережену материнську скриню нерідко використовували під час весілля. Більше того, навіть за наявності в другій половині ХХ ст. сучасних меблів фабричного виробництва, скриню часом продовжували використовувати за її основним призначенням. Здебільшого у ній зберігали такі ж старовинні речі, як і вона сама.
Традиційні скриню та сундук ще можна зустріти в окремих селах і містах Сумської обл. і досі, хоча й ними і не користуються, але й позбутися не можуть, адже скриня – пам’ятна частина минулого та історії родини.
Народний календар
Випадкове фото
Ю. Павлович. Святкова гостина